Притчі 
ІНГРІД БЕТАНКУР
Усі пам’ятають історію Інгрід Бетанкур. Упродовж шести з половиною років незаконного позбавлення волі в амазонському лісі, вона декілька разів робила спроби втекти. Та щоразу її ловили. У якості покарання повстанці прив’язували її за шию до дерева.
Над нею по-різному знущалися і погано ставилися до неї. Але, за її словами, найгіршим було те, що вона не знала, чи цьому коли-небудь буде край.
І ось одного пополудня, коли Інгрід намагалася зловити якісь новини на своєму транзисторі, вона відчула, як у її серці народжується надія. Послухаймо, що вона розповідає:
«Мою увагу привернув голос якогось чоловіка, який розповідав про «обіцянки Пресвятого Серця». Я уважно вслухалася у його слова, мабуть, тому, що дитиною часто ходила в базиліку Сакре-Кер у Парижі. Я взяла олівець і занотувала на порожній пачці від цигарок обіцянку, що відповідала моїм тодішнім сподіванням.
«Я розіллю благословення на всі їхні плани».
Не довго думаючи, я звернулася до Ісуса:
«Якщо Твої обітниці правдиві, то хочу попросити Тебе лиш про одне: упродовж цього місяця червня, який присвячений Тобі, дай мені зрозуміти, скільки часу мені залишається жити у неволі. Якщо Ти дозволиш мені це знати, обіцяю Тобі, що молитимусь до Тебе кожної п’ятниці упродовж решти свого життя».
Надходив кінець червня, але нічого такого не відбулося. І ось 28 червня прилетів один гелікоптер, нібито висланий керівником повстанців по в’язнів, щоб привезти їх до нього. Не встиг гелікоптер приземлитися на летовищі, як пілот повідомив їм: «Ви вільні, ми не повстанці, а регулярна армія!»
Випробування завершилися! Обітниця Пресвятого Серця перевищила всі очікування. Насправді вона була практичним здійсненням Євангелія: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28).
