Притчі Втрачене богослов’я
Фред Креддок
Багато хто знає, що іноді студенти семінарії покидають навчання та йдуть геть. Так було і з одним семінаристом, що недавно полишив навчання. Це не сталося раптово. Поволі, крок за кроком віра семінариста слабнула, його ентузіазм – холонув, заповзятливість до ширення християнства зникала. Джерело його натхнення засохло, душа збайдужіла, а очі стали сухими і млявими.
У чому ж причина такої зміни?!
Чи диявол зумів спокусити цього хлопця та наповнити його душу сумнівами? – Ні.
Може, якась альтернативна кар’єра запаморочила голову? – Теж ні.
Семінарист усього лиш припустився помилки. Замість того, аби розмовляти з Богом, він зосередився на розмовах про Нього. Таким чином його богослов’я втратило сенс.
«Бо від Нього, через Нього і в Ньому суть усього. Йому славу возсилаємо на віки віків. Амінь».
Ліки від смутку
Давня китайська легенда розповідає про жінку, яка втратила єдиного сина. У глибокому відчаї вона пішла до старця і запитала, які молитви чи ліки могли б повернути її сина до життя.
Старець уважно вислухав жінку, але нічого не став розпитувати, лише звелів принести йому зерно гірчиці, взяте з дому, де ніколи не було печалі.
– Воно допоможе звільнити твоє життя від болю, – сказав старець.
Жінка негайно вирушила на пошуки цього чарівного зерна. Спочатку прийшла у величний палац і, сподіваючись, що потрапила в потрібне місце, почала пояснювати: мовляв, шукаю дім, який ніколи не зазнавав бід. Проте їй розповіли про нещастя, які нещодавно сколихнули цей дім та його мешканців.
Тоді жінка подумала: мені довелося пережити таке велике нещастя, то хто краще, ніж я, зможе підтримати цих людей у горі? Тож вона на деякий час залишилася в палаці, щоб розраджувати господарів, а потім продовжила пошуки зернини. Та куди б не приходила, всюди чула історії про біди та нещастя. Врешті-решт вона так захопилася цим пошуком і втішанням засмучених людей, що невдовзі й забула про прохання старця. Таким чином пошук зернини таки зумів зцілити її серце.
Дуже розумний
Старого сільського лікаря вважали дуже розумним і поважали за виваженість та мудрість.
– Пане лікарю, – запитав один молодий чоловік, – як ви стали таким розумним?
– Це не важко, – сказав той у відповідь. – Слід приймати добрі і правильні рішення. Розум приходить із досвідом. А досвід… Його ми набуваємо внаслідок неправильних рішень.
Притча про печеру
Пола Ріпл
Трьом провидцям дали завдання відшукати печеру мудрості і життя. Вони довго готувалися і врешті вирушили на пошуки. Та коли знайшли печеру, то не змогли в неї потрапити, бо на вході стояв охоронець. Щоби зайти в печеру, слід було відповісти на його питання. Та перш ніж дати відповідь, провидці мали порадитися – це була єдина вимога. Тож охоронець запитав їх:
– Як далеко ви бажаєте заходити в печеру мудрості і життя?
Троє чоловіків стали радитися, що ж їм відповісти. Незабаром вони повернулися до охоронця та сказали:
– Не надто далеко. Ми хочемо тільки заглянути всередину, щоби потім сказати, що ми тут були.
Не показавши свого розчарування від почутих слів, охоронець дозволив провидцям зайти в печеру на кілька хвилин, як вони і бажали, щоби потім відразу відправити їх геть.
Бог іноді виконує наші безглузді прохання, які, однак, не приносять нам користі…
Прийняти поразку
Едмунд Гіларі прославився тим, що першим підкорив вершину гори Еверест. 29 травня 1953 року він піднявся на висоту 8848 метрів. Це сходження його вельми прославило. Із книги «Висока пригода» ми можемо дізнатися, як саме Гіларі вдалося цього досягнути. Справа в тому, що першу спробу підкорити Еверест він зробив 1952 року, але не зумів вибратися на вершину. Ця подія набула значного розголосу – для громадськості ця спроба була величезним досягненням, хоча сам Гіларі сприймав її як поразку.
Одного дня, невдовзі після першого походу, його попросили розповісти про свій досвід. Узявши мікрофон у руки, він повернувся вбік, де було велике зображення гори на стіні, підняв кулак і вигукнув:
– Цього разу ти мене здолала, але наступного я обов’язково переможу! Ти вже виросла до свого максимального рівня, а я ще росту!
Дерево смутку
У часи, коли люди в хасидських спільнотах скаржилися на свої нещастя та важкі життєві випробування, наставники розповідали їм історію про Дерево Смутку.
«На узбіччі одного села росло велике дерево, яке всі називали Деревом Смутку. Кожній людині було дозволено вішати на нього свої біди та нещастя. Коли хтось знаходив гілку, яка могла втримати його життєву ношу, то вішав її там. Тоді обходив навколо дерева та обирав собі взамін іншу ношу. Після ретельного огляду та ходіння навкруг Дерева виявлялося, що кожній людині її власний тягар є миліший від інших, тож врешті-решт усі брали свою ношу назад. І кожен, хто приносив свою біду до Дерева Смутку, повертався додому мудрішим і спокійнішим, аніж був до того».
Призначення старого дуба
Лісоруб щодня йшов у ліс рубати дубові гілки та стовбури для виготовлення човнів. Одного дня лісоруб узяв зі собою онука. По дорозі він пояснював малому, що кожне дерево має своє призначення. Деякі дуби ростуть прямими, тож вони підходять для рівного дна. Ті, що мають вигини, ідеальні для весел, а ще інші, високі, – для щогли. Дідусь велів онукові пильно придивлятися до кожного дерева, бо невдовзі йому доведеться перейняти це ремесло.
Незабаром хлопець побачив старого дуба. Оглянувши дерево зі всіх боків, з’ясував, що воно не має прямих гілок, що його стовбур короткий і скривлений та що навіть вигини не годяться на жодну деталь човна.
– Діду, чому ти не зрубаєш цього дуба?
– Він нам іще пригодиться, – відповів старий. – Ось побачиш, ми ще до нього повернемося.
Цілий день чоловік рубав деревину. Коли ж утомився, то покликав онука і повів його до старого дуба, щоб відпочити в тіні під його гіллям. Поки відпочивали, лісоруб пояснював хлопцю, що кожне дерево в лісі для чогось призначене. Навіть ті дерева, які виглядають цілком непридатними до використання, вирощені Богом для певної мети.
– Вчися, онучку, вбачати мету і призначення кожного Божого творіння. Наприклад, це дерево, яке, здавалось би, можна взяти хіба що на обігрів дому, стало місцем нашого відпочинку.
Пам’ятай, що з першого погляду не завжди все побачиш. Будь терплячим і зауважуй навіть дрібні деталі у кожній речі.
Троє спокусників
Троє молодих спокусників проходили в пеклі практику. Вони вчилися «працювати» на землі. І от наставник запитав, які методи планують вони використовувати, коли опиняться серед людей.
Перший сказав:
– Я дотримуватимусь класичної методики, казатиму людям, що Бога немає, тож можна спокійно жити в світі та насолоджуватися різними радощами.
Другий відповів:
– Я радше скористаюся витонченішим методом, казатиму людям так: «Пекла немає, тож можете грішити і ні на що не зважати, покарані не будете».
А третій мовив:
– Я ж використаю найпростіший підхід. Скажу людям: «Не поспішайте, грішіть, насолоджуйтесь життям, виправитися ще встигнете».
Пригадай, хто із них востаннє промовляв до тебе?
Відповідь на молитву
Бідна жінка, в якої закінчилися гроші на їжу, почала у своїй домівці ревно та голосно молитися, повторюючи одну і ту ж фразу: «Господи, прошу Тебе, дай мені трохи хліба і масла». Саме в цей момент повз її хатину проходив один чоловік. Почувши слова жінки, він вирішив пожартувати над нею. Побіг до крамниці, купив буханець хліба і пачку масла та повернувся до дому вбогої. Тоді виліз на дах і кинув їй свою покупку через комин. Пакунок з гуркотом упав якраз перед жінкою, що досі молилася.
Вражена чудом жінка вибігла на вулицю й почала розповідати сусідам про те, що тільки-но сталося. Тоді зловмисник пішов за нею слідом і голосив усім перехожим, що то він кинув їжу в її комин. Почувши це, жінка аніскілечки не образилась, а лише промовила:
– Іноді диявол приносить нам те, що посилає Господь.
Божа таємниця
Вільям Дженінгс Браян
Чи ти коли-небудь задумувався над силою гарбузового зернятка? Воно пробивається із землі та росте, поки не перевищить свою вагу у двісті тисяч разів! А чи думав про те, як воно нарощує тверду шкірку і та забарвлює все в насичений помаранчевий, жовтий чи зелений колір; як утворює соковиту м’якоть і формує нові зернини, кожна з яких матиме таку ж здатність?!
Якщо не можеш зрозуміти простого процесу вирощування гарбузів, то чому просиш пояснити Божу містерію творіння?!
Самурай і знавець чайної церемонії
Майстер чайної церемонії подорожував разом із відомим на всю Японію самураєм, який був не лише сильним і вправним, але й мудрим чоловіком. Повсюди розповідали історії про його майстерність та розум. Знавець чайної церемонії теж був у захопленні від самурая і намагався допетрати, за що люди так його цінують. Одного вечора вони зупинилися в передмісті, щоб перепочити до ранку. Майстер дочекався, поки самурай засне, а тоді тихенько взяв його зброю та одяг і пішов сам у місто, вдаючи славного самурая. Це було справді чудово – всі люди віталися з ним, усміхалися і всіляко виявляли свою повагу. Майстер почувався як на сьомому небі.
Проте того ж вечора до міста прибув інший самурай, що жив неподалік. Усі знали про його жорстокість і нахабність. Дізнавшись про прихід мудрого самурая, він побіг його шукати. Побачивши на вулиці переодягненого майстра, він подумав, що це його суперник, і відразу викликав його на бій.
Майстер страшенно налякався. Він багато наслухався про цього жорстокого самурая і добре розумів, що тепер йому доведеться віддати життя через свою безглузду витівку. Тож хутко повернувся до самурая, розбудив його і розповів про те, що сталося. Просячи пробачення і гірко каючись за свій вчинок, він знімав із себе самурайські обладунки та чекав, що скаже самурай. Той, звісно, йому пробачив, але сказав, що битви таки не оминути.
– На жаль, друже, через намагання видати себе за мене, – сказав самурай, – ти можеш втратити життя. Той нелюд уб’є тебе. Тож іншого виходу немає – виходь на бій. Проте я дам тобі одну пораду, – продовжував він. – Приготуй усе для чайної церемонії. (Для тих, хто не знає, чайна церемонія це довгий та унікальний процес приготування чаю, що вимагає небувалої витривалості і самодисципліни).
Самурай пояснив чоловікові, що він може залишитися в живих лише завдяки своїй майстерності в приготуванні чаю.
Зранку вони прийшли в місто, де їх уже чекав злісний самурай. Він був одягнений у свої найкращі обладунки і мав вражаючий вигляд. Майстер же вдягнувся в традиційний для чайної церемонії одяг. Не чекаючи наступу самурая, він узявся за свою роботу – приготування чаю для себе та свого супротивника. Спантеличений самурай почав насміхатися з цього, але згодом принишк і з цікавістю спостерігав за роботою майстра. Він дивився, як зосереджено та впевнено той працює і з жахом думав: «Якщо він із такою уважністю готує простий чай, то як же вправно він тоді б’ється!» Переляканий власними думками, він склав зброю і попросив пробачення за своє зухвальство.
Майстер мовчки виразив своє розуміння і з полегшенням закінчив церемонію. Опісля він довго дякував мудрому самураю за те, що навчив його бути самим собою, а не вдавати себе за когось іншого.
А чи не удаєте Ви себе за когось іншого?