Чорна скринька

Якось сповнений запалу до праці місіонер – представник однієї з християнських церков – вирішив поїхати до ескімосів, що жили на північному заході Канади та ще вірили словам і ритуалам своїх шаманів. Поспішаючи, як зазвичай роблять білі люди, відмовився від ідеї опанувати мову тубільців, адже це потребувало надто великих зусиль. Натомість найняв перекладачем чоловіка, який трохи розумів англійську, і спробував у нього довідатися, як місцеві мешканці проводять вечори й довгі зими. Той відповів, що понад усе інше ескімоси люблять слухати різноманітні історії. Особливо старий Тускен уміє своїми оповідями приковувати увагу мешканців села.

Ці відомості втішили місіонера; він вирішив скористатися вподобаннями ескімосів. Вийняв зі свого наплічника магнітофон, пояснив чоловікові, як ним користуватися, і додав: «Ця чорна скринька знає більше історій, ніж Тускен, і розповідає їх вашою мовою. Коли весною приїду сюди знову, розкажеш мені, чи сподобалися вони людям!» Із настанням зими місіонер покинув село. Коли ж на небі знову засяяло весняне сонце, повернувся й він, однак побачив, що вечорами, як і раніше, всі мешканці збиралися навколо Тускена. А поцікавившись у помічника, чи не зламалася часом скринька, у відповідь почув:

«Із чорною скринькою все гаразд, але ми охочіше слухаємо Тускена, бо він знає нас».

КОМЕНТАР ДО ТЕКСТУ

Ця коротка історія, основну ідею якої я почерпнула в американської авторки Кеті Спаньолі, виразно показує, що навіть у добу всіляких «кіберчатів» усні перекази залишаються незамінними. Світ комп’ютерів та Інтернету завойовує щораз нові простори, створюючи загрозу для тих сфер, які існували раніше. Відкриваються захопливі можливості для спілкування й співпраці, однак якщо усний переказ перестане бути основою міжлюдських контактів, гуманістичному вимірові цивілізації загрожують безповоротні втрати. Безперечно, нові технології в усі часи становили для традиціоналістів загрозу й змушували їх до мобілізації. Ще Платон вважав писемну культуру негуманітарною, оскільки вона створює мертву матерію й замінює нею живе спілкування. Замість цього, однак, література дає авторові змогу довше подумати над змістом і формою тексту, а споживачеві – зосередити увагу на довільному фрагменті твору в будь-який зручний для нього час. На жаль, вона позбавляє таких можливостей усіх тих, хто не навчився писати й читати. Тож чи не варто нам уже сьогодні серйозно замислитися над тим, що вже невдовзі в нашому суспільстві може не вистачити місця для поезії, знань і мудрости тих, хто не є «комп’ютерними літераторами»?

ЦИТАТИ

• Особистий дотик, тепло, спілкування з людиною, яка розповідає історію, не повинні зникнути. У цій формі переказу маємо справу з історією, розказаною за посередництвом зорового контакту й передачі енергії, із довірою та людською взаємодією; а це елементи, які дають поживу людському духові. Кеті Спаньолі
• Дуже ймовірно, що одного дня машини не тільки рахуватимуть, а й думатимуть. Однак вони точно ніколи не володітимуть фантазією. Теодор Гойс (1884-1963), перший президент ФРН

БІБЛІЙНІ ТЕКСТИ

• Мф. 13:10-13,34-35,45,51-52; Мк. 12:12; Кол. 4:5-6.

Зміст