Дім, призначений для зруйнування

Розташований у парку й звільнений від оплати за проживання дім, який невдовзі мали знести, вирішили віддати тимчасовим мешканцям з однією умовою – вони повинні про нього дбати. Дуже швидко сформувалася група людей, які вселилися в будинок. Серед них були самотні особи, молоді пари з дітьми й без них. Зібравшись, люди домовилися про розподіл приміщень і зажили разом у згоді й незгоді, спільно та окремо, так, як їм було зручно.

Першими, хто покинув будинок, були дорослі діти, після них – дехто зі старших мешканців; одні прощалися тепло, інші зникали без слова, немов розчиняючись у нічній темряві. Минало десятиліття за десятиліттям, і в будинку западала щораз більша тиша. У парку, який із плином часу трохи здичавів, кущі перетворилися на непрохідні зарослі. Від того часу, як у коридорах будинку стих дитячий гамір, стало чути сотні нових звуків: уночі в комині гудів вітер, гуркотіли ринви, стогнали під тягарем балки й скрипіли дошки на підлозі.

Врешті в численних приміщеннях дому не залишилося нікого, крім однієї жінки. Вона була б цим цілком задоволена, якби не помітила дечого, що стривожило її. Час від часу в парку з’являлися якісь чужі люди й прискіпливо та критично дивилися на будинок. Деякі з них навіть перевіряли стан крихких стін, обстукуючи їх, а інші свердлили спорохнявілі балки. Певна річ, ніхто з цих незнайомців не пояснив жінці причин такої поведінки.

І от одного ранку останню мешканку будинку розбудив страшенний шум. А за мить від раптового сильного удару дім так сильно затрясся, що стелі похилилися, а стіни захиталися. Безмежно нажахана жінка кинулася до вікна й побачила внизу бульдозера, що вирівнював територію. Чоловік, який керував машиною, не звертав жодної уваги на протести останньої мешканки дому. І тієї миті жінка усвідомила те, що знала від самого початку, – вселилася в будинок, призначений для зруйнування, без жодних гарантій безпеки й права на постійне проживання.

КОМЕНТАР ДО ТЕКСТУ

Ця історія – натяк на людське життя. Ми прийшли на цей світ тільки на деякий час, до моменту, коли почнеться «руйнування», а отже, бульдозер будь-якої миті може взятися до справи. З плином літ інші «виселяються» з нашого життя, чи то помираючи, чи якось по-іншому. Живопліт між нами й іншими стає щораз вищим. Будинок старіє й от-от упаде, тут більше не можна жити, його не зроблено так, щоб ми могли залишитися в ньому назавжди.

ЦИТАТИ

  • Життя – це міст. Проходь ним, але не будуй на ньому дому. Із апокрифічних джерел
  • На землі ми – тільки гості, з різноманітними тягарями ми мандруємо без спочинку до своєї вічної батьківщини. Ґюрґ Турмайр (1909-1984), німецький поет
  • Лише раз потрактувавши серйозно поняття вічности, більше не зможеш сприймати світ, як домівку людства. Мартін Бубер (1878-1965), єврейський філософ

БІБЛІЙНІ ТЕКСТИ

  • 1Хр. 29:15; Пс. 119:19; Євр. 11:13-16; 1Пет. 2:11.
Наступна

«Сонячна» дитина

У свої 46 років я зустрів її – жінку, яка мене цілковито підкорила. Через півтора ... Читати далі

Попередня

День і година

Егуд почув уві сні голос: «Упорядкуй свої справи, покайся за провини й приготуйся постати перед ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *