Два ліванські кедри

Два стовбури намарно намагалися втішити один одного, поринаючи в спогади. Та сама доля їх поєднала і, здавалося, не зможе розділити їх один від одного. Росли ці два величезні кедри на горбах Переї. Самотні, у важко доступній місцевості, поораній глибокими долинами, як Геєна, де великі дерева виростають тільки випадково, вони впродовж багатьох років служили орієнтиром для подорожніх та караванів, показуючи їм шлях. Утім, одного гарного дня, коли Ірод Великий сів на трон, гурт чоловіків, озброєних пилами, коловоротами та мотузками, повалили їх додолу, і, прив’язавши до двох пар волів, потягли аж до Єрусалиму. Вони мали стати двома великими жердинами на ношах тирана. Обчищені від кори, обстругані і вигладжені досвідченими руками, вони тяжіли на голих плечах етіопських рабів разом з їхнім царським вантажем. Так само вони понад тридцять років певним чином розділяли разом з людьми ненависть та страх, який викликала серед них хода позолоченого балдахіну, і зберігали на собі знаки замахів та несподіваних засідок.

Потім настав занепад: занедбання з боку людей, напад колонії червів, які добралися їм до серцевини, та понад усе – зростаючий страх тирана показуватися на людях. Їх, зачинених на складі, за кілька динаріїв викупив якийсь продавець деревини і пізніше їх перепродав у сусідньому Вифлеємі одному розбагатілому скотареві. Той вкоротив їх розмір і зробив двома несучими балками в довгих яслах у печері, куди заходили його отари.

Декілька місяців вони вмирали з нудьги. За винятком тих кількох ночей, коли було повно худоби, їдкого смороду і криків пастухів, загалом нічого не діялося.

Вони саме розповідали один одному про старі місцини під блакитним небом, про потужні пориви вітру, про блискавки і громи, а потім про величні виходи на арену або в цирк на вимогу Ірода, як почули м’які кроки і жіночий голос, що промовив: «Покладімо Його тут, ось суха солома».

Кедри вперше відчули, якою легкою є вага новонародженої дитини. Коли згодом, зі слів пастухів, які прийшли Йому поклонитися, вони дізналися, що це Дитятко також є царем, не могли не згадати про те, якою ж важкою була вага того іншого царя, в якого вони служили.

Для кедрів настали щасливі дні. Служили чомусь, що, судячи зі ставлення усіх – і людей, і тварин – виглядало надзвичайно важливим. І відчували на собі руки, вологі від зворушення і легкі від надії, багатьох людей, які за них чіплялися, щоб споглядати ношу, для якої стали захистом, колискою, бортом.

Минуло багато років і кедри залишили печеру. Хоч уже постарілих, але все ще надійних, їх повернули попередньому продавцю. Він привіз їх назад до Єрусалиму, та не знайшов покупців і був змушений віддати їх римлянам, які кинули їх до стодоли, поряд з Преторією.

Вони мали щастя і далі бути разом та довго говорити про ті кілька особливих днів, коли тримали це таємниче Дитя. Та одного ранку прийшло вояки, вони взяли одну колоду і, змірявши й обмацавши, сказали:

«Оця, вкорочена, підійде для шибениці. А ту іншу забираємо».

Було прикро розлучатися. Дві колоди попрощалися, вони знали, що кінець неминучий.

Однак їм не довелося розлучатись. Мало статися щось надзвичайне: до цього часу кедри розміщувалися один відносно одного паралельно – і на горбах Переї, і коли тримали ноші тирана, і коли приймали Дитя. А тепер настав час їм поєднатися… Поєднатися в хресті.

Коли їх скріпили разом, обоє мали дивне відчуття, неймовірної радости і майже повного знесилення. Знесилення і радість – таємничі, нерозгадані, абсурдні для всіх, – Того, кого розпростерли на них, щоб прибити.

Коли ж вони усвідомили, яку роль їм призначили, то обидва злякалися – вони ж будуть прокляті навіки кожним створінням неба і землі! Однак, коли почули, як на їхню шорстку поверхню лягла ніжна, катована шкіра того Дитяти, якого відразу впізнали за запахом, їхній страх відступив.

І навіть якщо ніхто цього не знає, те дерево життя зробило все, щоб полегшити страждання Плоду, який на ньому висів: гладило, підтримувало, підбадьорювало. Потім, коли залишилося саме, піднеслося з надзвичайною величчю, щоб вказувати дорогу подорожнім цілого світу, і ніхто на нього не міг довго дивитися.

Хрест з двох кедрів було спалено. Їх попіл змішався і був зметений вітрами пустелі. Але його зображення можна побачити всюди. На кожному роздоріжжі він вказує тобі дорогу.

Наступна

Жива ковдра

Наступного дня, після ночі, коли народилося Дитятко, власник осла і вола прийшов забрати їх назад. ... Читати далі

Попередня

Дві симфонії

«І коли ангели відійшли від них на небо» (Луки 2:15), один з них залишився на ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *