Притчі 
Петро зайшов до робочої кімнати та відчув якийсь інший настрій, ніж зазвичай. Метушня, вигуки, а ще ванільні аромати, повітряні кульки та навіть квіти. Ага, свято.
– Що це? Пиячимо із самого ранку? – голосно пожартував він.
Декілька колег, ті, що скупчилися біля дальнього столу, повернулися та замахали руками. Мовляв, тихше та йди сюди. Він підійшов. Дійсно, святкували день народження новенької. Це ж треба, тиждень як прийшла на роботу, і одразу – урочиста подія. Пощастило!
Новеньку – Ярину – саме поздоровляли та вручали подарунок і квіти. Гарна традиція – вітати зранку, хоч якась компенсація за те, що все свято минає на робочому місці. Квіти на столі тішать око. Поздоровляють колеги, які заходять у справах.
У фірмі не було традиції шумно святкувати дні народження. Зазвичай – цукерки, фрукти. Але Ярина цього ще не знала, і пригощання принесла на свій смак.
Стіл, як кажуть у казках, ломився від страв: горішки, медовик, хрущики, домашній морс, фрукти. Як виявилося, дівчина все приготувала сама. Вона всміхалася, соромилася загальної уваги, шарілася, але відповідала чемно та ласкаво на всі звертання, побажання, компліменти. Казала, що вчора схопила кулінарне натхнення, тому й розстаралася. Хлопці та дівчата з горнятками кави або чаю з насолодою куштували кулінарні шедеври та нахвалювали. Петро, як і всі, підійшов, поздоровив, розповів удалий жарт про повний та пустий горішок, узяв пухкенький хрущик, посиланий білосніжною пудрою з найближчого блюда, подякував та відійшов до свого столу – треба було готуватися до перемовин.
Смаколику довелося чекати майже три години, аж поки Петро звільнився від справ настільки, щоби перекусити. Чоловік повернувся на робоче місце весь у купі планів та домовленостей щодо нового проекту і дуже зрадів печиву. «Це мені перша нагорода за вдалий початок проекту», – подумки промовив до себе Петро й відкусив шматочок…
Раптом ніби машина часу перенесла його на два десятки років тому. Він опинився в бабусиному будинку, де завжди було затишно, весело. Білі вишиті фіранки на вікнах, велика вітальня, аромат трав та сухоцвітів, хованки з братами в усіх кімнатах. А ще – вітер шаленої свободи десятирічних хлопців, пшеничні лани, солом’яні стоги, дружня ватага. І, звісно, неодмінний атрибут літнього відпочинку – бабусині ласощі: оладки, варенички, деруни, чебуреки, сирники, духові пиріжки або хрущики. Кожен, хто відпочивав на канікулах у бабусі в селі – з вітерцем наввипередки, купанням на річці, зі смаколиками від пуза, – згадує цей час ще довгі роки як найщасливіший.
– Петре… Петре, чуєш?! – хлопець зрозумів, що його смикають за плече. – Ти що, заснув із розплющеними очима? – колеги засміялися. – Обідати йдеш із нами?
– Ні, хлопці, дякую, я ось перекусив солодким. Роботи багато, залишуся…
Увечері іменинниця пішла трохи раніше. Петро визвався її провести, щоби допомогти донести посуд – єдине, що залишилося від різноманітного пригощання. Дівчина жила недалеко, то йшли пішки. Відразу зав’язалася дружня бесіда. Авжеж, бо Петро почав її з просторого компліменту щодо ласощів та ще й розповів про свої дитячі спогади. Не кожному випадає шанс почути подібне зізнання від тридцятирічного чоловіка. Ярина це розуміла, тому перейнялася повагою, відчула теплу прихильність до цього вихрастого й зовсім не суворого (як вона подумала про нього в перші дні) колеги.
Дорогою він купив квіти для Ярини, щоби прикрасити свято. Виявилося, що найбільше дівчині подобаються ромашки. Петро щось згадав, щиро всміхнувся й за п’ять хвилин Ярина вже занурила своє личко в букет.
– Який гарний день народження! Я навіть не очікувала… Дуже переймалася, як приймуть у колективі, не знала, чи взагалі святкують.
– Усе буде добре, тепер так точно! – заспокоїв Петро. – Лише одне прохання до тебе. Навчиш мене готувати свої смачні хрущики?
* * *
З того дня Петро часто проводжав Яринку. Незабаром вони почали зустрічатися.
Улітку разом з’їздили в маленьке село на Волині, де Ярина познайомилася з чарівною бабусею Петра. Серед інших подарунків Петро привіз жінці гарний букет великих ромашок. Вона їх любила найбільше. Ґаздиня, як і багато років тому, щодня вигадувала нові ласощі, щоби порадувати діточок. Чому саме хрущики так припали до душі Петру з дитинства? Виявилося, що бабуся, як він був зовсім малим, вигадувала всілякі казки та легенди до кожної страви. І саме історію про хрущики, мабуть, малий найбільше любив. Казку про лицаря, який зустрів у лісі дівчину-красуню та допоміг нести сухе гілля додому, де її чекала мачуха та злі сестри. Він, звісно, покохав її, узяв заміж та забрав од злих родичів.
І хоча бабуся завжди виробляла вергуни, тобто не тонесенькі, а пухкі, великі, обсмажені на смальці пампушки, однаково називала їх хрущиками чи хмизом, аби хлопчина пам’ятав приказку та їв із задоволенням. А згодом і вмовляти не доводилося: дітлахи, які цілоденно бавляться на вулиці, із задоволенням їдять усе, особливо солоденьке….
«А він дійсно лицар! Уважний, щедрий, турботливий, ніжний та романтичний. Чи не чоловік моєї мрії?» – думала собі Ярина.
Минув рік. У день народження Ярини Петро запросив її до ресторану. Вони пригощалися, пили вино, веселилися, згадуючи минулорічні події. Підійшов час десерту. Хоча Ярина відмовилася від солодкого, загадковий офіціант приніс їй велике шоколадне тістечко з невагомим шаром білосніжного крему. Дівчина здивувалася, але за мить її очі заблищали від хвилювання та почуттів.
Замість вишеньки тістечко прикрашала обручка. Перед тим як поставити головне запитання, Петро розповів, що з першого ж шматочка закохався в смаколики Ярини, а згодом і в саму господиню.
Звісно, Ярина відповіла «так» своєму лицарю. І жили вони довго та щасливо, мов у казці. Але готувати домашнє печиво Петро так і не навчився. Навіщо, коли це так гарно вдається дружині?
Рецепт: Бабусині хрущики
Інгредієнти:
- борошно – 300 грамів;
- масло – 50 грамів;
- цукор – 50 грамів;
- сметана – 100 грамів (півсклянки);
- яйце – 1 штука;
- сіль, сода – по дрібці;
- оцет – 1 столова ложка;
- горілка/коньяк – 50 грамів;
- цукрова пудра для прикрашання;
- смалець чи олія для смаження.
Перемішати розм’якшене (не розтоплене!) масло із сіллю, содою, борошном. Додати яйце з цукром, сметану, оцет, горілку. Замісити пухке, не туге тісто. Невеликі шматочки розкачати, наче ковбаски, прим’яти зверху. Порізати на смужки завдовжки 12-15 сантиметрів. Усередині кожної смужки зробити розріз на два-три сантиметри. Протягнути крізь нього один кінець смужки. Одразу класти в розігрітий у пательні смалець чи олію. Вергун має в олії плавати, але не треба робити йому повний фритюр. Обсмажувати з обох боків дві-три хвилини. Коли зарум’яниться – викласти на блюдо та присипати цукровою пудрою.
Особливо смакує влітку з домашнім свіжим молоком.
