Притчі Здавна подейкували в народі, що є в лісі покинутий колодязь: якщо кинути в нього монету, то через якийсь час він покаже людині найпотаємніше в її душі. Одні люди вірили в це, інші сміялися, стверджуючи, що все це звичайні вигадки.
Прийшли якось до цього колодязя люди, яким дуже хотілося дізнатися, – чим живе душа кожного з них. А з ними прийшло чимало народу, поглянути, чим їх справа закінчиться.
Кинув монету перший – спливла велика мідна монета і потонула. Здивувався, відійшов. Кинув наступний – з’явилося у воді віддзеркалення потворної жінки. Відскочив він з переляку від колодязя. Підійшов до колодязя ще один, кинув монету і чекає. Заспокоїлася вода, і побачив він у воді своє обличчя, страшне і потворне. Навіть дивитися не захотів, втік.
Став народ вирішувати, щоб це означало? Думали-гадали, так нічого не зрозуміли.
Підходить до них старець, сивий-сивий, і запитує:
– Про що замислилися, добродії?
Поділилися вони з ним своїми сумнівами: чому кожен з них побачив у колодязі таке дивне віддзеркалення?
– А це дуже просто зрозуміти! – сказав старець. – Кому мідна монета спливла, душа в нього жадібна до грошей. Кому потворна жінка з’явилася, значить, душа блудна. А хто обличчя своє потворним побачив, це гордість людська.
Послухали люди, що старець повідав, і сказали один одному:
– Ось у чому справа! У колодязь монети більше не кидатимемо, хто знає, що він ще нам покаже! Пішли звідси.
Так і залишився цей колодязь покинутим по сей день.
* *
Якщо збираєшся йти до Бога, май мужність дізнатися про себе правду.
Чернець Симеон Афонський
Нема нічого таємного, що не стало б явним, і нічого не буває захованого, що не виявилося б. (Євангеліє від Марка 4:22)