Лист вдячності – Частина 1

Мідний чайник християнства

Було це в біблійній школі. Одна жінка розповіла, що нещодавно в підвалі зауважила дещо дивне. Там, у найтемнішому закутку, проросла картопля. Спершу жінці було невтямки, звідкіля ж на рослину падає світло. А тоді спостерегла, що неподалік підвального віконця на гачку висить відполірований мідний чайник. Сонячні промені, відбиваючись від нього, падають на картоплю.

Жінка підсумувала:

– Коли я побачила той відблиск, то мені спало на думку: хай я не стану проповідником чи вчителем, здатним розтлумачити всі нюанси Святого Письма, та принаймні зможу бути таким собі мідним чайником християнства, тобто ловити промені Сина Божого й відбивати Його світло на тих, хто перебуває в темному закутку.

lyst_1 

Пристановище

Мері Еліс і Ричард Джафолла

У глибині Аравійської пустелі стоїть невелика фортеця. Це пристановище немов проростає з віковічних пісків. Воно огорнене тишею та спокоєм, завжди готове дати безпечний сховок і провіант кожному, хто туди потрапить.

Кажуть, що Томас Лоуренс, більш відомий за однойменним фільмом як Лоуренс Аравійський, не раз знаходив притулок і поживу в цій невеличкій фортеці. Ховаючись від нападів ворога, долаючи численні перешкоди, він пробирався до цього віддаленого пустельного пристановища.

Тут було для нього джерело життя, яке давало їжу, воду, безпеку, можливість зібрати свої загони, а тоді в повній бойовій готовності знову з’являтися світові.

Час від часу кожен із нас прагне такого пристановища – далеко від повсякденних проблем і клопотів. Проте для цього не конче забиватися в якусь глушину. Ми маємо власне пристановище, завжди готове нас прийняти. Коли вступимо у свідомий зв’язок із Богом, відчуємо безпеку, захист, мир і спокій

Молитва відкриває нам двері, через які можемо зайти до пристановища сили та безпеки, захисту та відродження. Свідомий контакт із Богом дарує відживу і наснагу, щоб ми – піднесені, свіжі та покріплені – змогли у свій час знову з’являтися світові.

lyst_2

Вік і ставлення

Ніхто не старіє від того, що проживає скількись там років. Людина старіє, бо відмовляється від своїх ідеалів. Роки можуть поморщити шкіру, та відмовтесь від запалу – і душа вкриється зморшками. Переживання, сумніви, недовіра до самого себе, страх і відчай – усе це сплітається в довгі роки, які хилять нам голову і обертають душу на попіл.

Не важливо, сімдесят вам чи сімнадцять, у кожному серці живе замилування чудом, щире захоплення зорями й усім, що на них схоже, викликами, які ставлять перед нами щоденні події, незмінна дитяча цікавість до того, що ж трапиться далі в тій грі, яка зветься життям. Людина настільки ж юна, як і її віра, і настільки ж стара, як і її сумніви; настільки ж юна, як і її впевненість у собі, і настільки ж стара, як і її страхи; настільки ж юна, як і її надія, і настільки ж стара, як і її відчай.

Grandfather Lifting Infant Grandson 

Шворка і міст

Будівництво підвісного мосту через річку Ніагара, який сполучає штат Нью-Йорк у США з провінцією Онтаріо в Канаді, відбувалося дуже цікаво.

Кажуть, що міст звели так: через річку пускали повітряного змія, до хвоста якого чіпляли шворку, до тієї шворки прив’язували линву, а вже до неї – сталевий трос. За допомогою сталевого троса змонтували весь міст.

Цю історію нерідко використовують для того, аби показати, що великі звершення часто мають скромний початок.

lyst_4

Лист вдячності

На День подяки один успішний підприємець, дивлячись по телевізору футбол, міркував собі про життя, роздумував про тих людей, завдяки яким він став саме таким, як є. І вирішив він написати кожному листівку вдячності за все, що той для нього зробив.

Йому на думку спала вчителька, яка ще в четвертому класі наголосила, що він і його однокласники мають прагнути досконалості у всякому ділі. Вона постійно втовкмачувала це своїм учням, чи то йшлося про домашнє завдання, контрольну чи групову роботу. От він і відправив їй листівку.

Одного дня, відразу ж після Нового року, він отримав відповідь од колишньої вчительки. Вона перепросила за те, що не відписала раніше. Лист прийшов до неї із запізненням, бо вона якраз переїжджала до дочки після виходу на пенсію по шістдесяти шести роках роботи в школі.

Вчителька засвідчила свою вдячність за ту листівку і написала, як їй було відрадно дізнатися, що він так добре засвоїв уроки прагнення досконалості. Далі вчителька написала: «За шістдесят шість років на педагогічній ниві я жодного разу не отримувала листівок вдячності і мені незмірно приємно, що ти таки згадав про мене».

Отож, задумаймось, хто мав би отримати від нас листівку на День подяки?

lyst_5

Жодних комітетів

Джозеф П. Дулі

Декілька янголів спостерігали за тим, як Бог створює тварин. Це заняття видалося їм вельми цікавою забавою. Тож Господь дозволив їм сформувати комітет і створити одну тварину.

І комітет створив качкодзьоба – істоту з дзьобом качки, хутром видри, хвостом бобра і лапами жаби.

– Досить! – вигукнув Бог.

Відтоді на небесах – жодних комітетів.

lyst_6 

Як піднімали дзвін?

Подейкують, що колись в одній із рік Китаю затонув важкий бронзовий дзвін. Інженери докладали чимало зусиль, аби підняти той дзвін, та все намарно. І от один розумний монах теж вирішив спробувати, але забажав, щоб той дзвін віддали його храмові. Отримавши дозвіл, він наказав зібрати якомога більше стовбурів бамбука.

Бамбук усередині порожнистий, легкий, його практично неможливо втопити. Пірнальники один за одним спускали стовбури і прив’язували їх до дзвона.

Було прив’язано тисячі стовбурів, і величезний дзвін зрушив з місця. А коли приєднали останній бамбук, то ціла конструкція набрала такої виштовхувальної сили, яка піднесла величезний дзвін на поверхню.

Ви можете собі думати, що ваш власний бамбук замалий, залегкий, непридатний, але в Божих очах він усе одно має свою вагу для формування Христового Тіла.

lyst_7

Усе почалося в гробі

Марк Лінк

Один запеклий злочинець, який відбував пожиттєвий термін, усвідомивши, що в його житті більше немає жодної надії, відчув страшенний розпач. Він почав поводитися так жахливо, що його на три тижні засадили в ізолятор, або, як ту камеру ще називали, в «яму».

Якогось дня, коли ув’язнений сидів у «ямі», сталося щось неймовірне. Лежачи на цементованій долівці, він качав прес, аж раптом зауважив, що в дальньому кутку камери, під нарами, щось є. Йому було невтямки, звідкіля та річ взялася, але він погадав собі, що то, мабуть, залишив попередній мешканець «ями». В’язень сягнув по неї і на превелике здивування виявив, що то примірник Нового Завіту. Тоді й сталося диво: злочинець узявся його читати.

Острожник завжди відчував у собі безмір сили й енергії, а тут раптом задумався, як усе могло б обернутися, якби він використовував ту силу й енергію на добро, а не на зло. Від тієї думки все в його голові змішалося. Він лежав і розмірковував:

«Чому Бог створив мене? Навіщо Богові творити людину, яка вікуватиме за ґратами? Навіщо Богові творити людину, яка помре для добра й любові і буде похована в гробі зла й ненависті у в’язничній камері?»

Те, що відбувалося далі, важко описати словами. До голови в’язня закралася несподівана думка: найбільша подія в історії людства почалася-бо в гробі – так само замкненому й пильнованому, як і його камера. Певна річ, ідеться про воскресіння Ісуса Христа. Ісус уже не лежить у гробі. Він повстав із мертвих. Він живий. Так, Ісус Христос живий!

А тоді блискавкою шугнула друга думка: те, що сталося з Ісусом, могло трапитися з ним у тій «ямі». Нове життя і слава Ісуса Христа давали і йому надію на відродження. Він також міг досвідчити пересотворення. Певною мірою він теж міг повстати з мертвих.

І в ту мить у глибині його душі щось ворухнулося, він відчув якесь хвилювання. Звернувся до Ісуса Христа, щоб прийшов до нього і підніс до нового життя, перетворив запеклого злочинця на нову людину. І те, що сталося з Ісусом у гробі, сталося і з в’язнем у його гробі, у «ямі». Господня сила повернула його до нового життя.

Того в’язня звали Стар Дейлі. Вийшовши на свободу, він став одним з ініціаторів реформи системи ув’язнення у США.

Ви колись почувалися, наче у гробі, похованими в ямі, як цей злочинець?

  • То може бути гріб жалю через те, що вас хтось скривдив.
  • То може бути гріб страху за майбутнє і те, що воно принесе.
  • То може бути гріб відчаю через якісь проблеми і неспроможність дати собі раду.

Ісус хоче дарувати нам силу піднестися зі своїх гробів, зі своїх ям. У цьому Блага Вість Великодня, яка запевняє, що жодному гробові нас більше не втримати – ані гробові відчаю, ані гробові знеохоти, ані гробові сумніву, ані навіть гробові самої смерті.

lyst_8 

Велич і покора

27 березня 1808 р. у Відні відбулася велика подія – виконували ораторію «Створення світу». Прибув і сам автор – Франц Йозеф Гайдн, якому на той час було сімдесят шість років. Він був такий старий і немічний, що до театру його завозили на візку. Присутність автора викликала серед присутніх хвилю загального захоплення, а коли хор і оркестр на повну силу прогримів «Нехай буде світло!», зал вибухнув бурхливими оплесками.

Посеред шаленого вирування публіки виділявся старий композитор, який, докладаючи надлюдських зусиль, намагався підвестися. Він таки зіп’явся на ноги, а тоді зібрав усі свої сили й у відповідь на аплодисменти, здійнявши руки вгору, на повний голос вигукнув: «Ні, ні! Це все не моє, це все зійшло звідти, з небес!»

Відтак, охлялий і знеможений, упав назад у крісло. З театру його винесли. Яке ж то покірне визнання для такого великого композитора!

lyst_9 

П’яничка та художник

Мандрівний художник надумав зупинитися на кілька днів у невеликому містечку, бо мав надію трохи підзаробити. Першим до нього звернувся місцевий п’яничка, брудний, неголений, обдертий. Він позував з усією гідністю, на яку тільки був спроможний. Митець працював дещо довше, ніж завжди, а тоді зняв портрет із мольберта і показав тому нещасникові.

– То не я, – пробурмотів ошелешений п’яниця, витріщившись на пристойно вистроєного пана, який усміхався йому з портрета.

Художник-бо розгледів, що за потріпаною зовнішністю того чоловіка криється внутрішня краса й велична гідність, тож зараз відповів:

– Саме таким ти можеш стати.

Ісус Христос – художник, який малює наші портрети і показує нам, ким можемо стати.

lyst_10

Любов: небо чи пекло

Ще нікому не вдавалося висловитися влучніше за К. Люїса: «Любити означає бути вразливим. Полюбіть хоч щось, і ваше серце зразу затріпоче, або, може, навіть і розіб’ється. Якщо хочете зберегти його цілим, то не віддавайте нікому, навіть тваринці. Обережно огорніть своє серце власними забаганками, дрібними розкошами, уникайте захоплень, замкніть його в скриню, або, ще краще, – у труні власного себелюбства. Але в тій скрині – надійній, темній, де все завмерло і немає навіть повітря, – ваше серце зміниться. Ні, не розіб’ється, воно безповоротно затвердне, втратить чутливість… Єдине місце поза небом, де можна почуватися в цілковито забезпеченому схроні від усіх загроз любові, – це… пекло».

lyst_11

Наступна

Лист вдячності - Частина 2

Навіть горнятко вміє балакати Візьміть до рук якусь дитячу книжечку і немало здивуєтеся. Виявляється, навіть ... Читати далі

Попередня

Божа таємниця – Частина 4

Мотивація Зіґ Зіґлар Колись у Техасі жив один багатій. Було в нього всього доволі: сотні ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *