Притчі 
Було в матері сім дочок. Одного разу поїхала матір до сина, який далеко жив. Повернулася вона додому тільки через тиждень. Коли зайшла до хати, дочки одна по одній почали розповідати, як вони тужили за нею.
– Я тужила за тобою так, як маківка за сонячним лугом, – сказала перша дочка.
– Я чекала тебе, як висохла земля чекає на краплину води, – промовила друга.
– Я плакала за тобою, як мале пташеня плаче за птахою, – щебетала третя.
– Мені так тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, – казала четверта.
– Ти снилася мені, як троянді сниться краплина роси, – мовила п’ята.
– Я виглядала тебе, як вишневий сад виглядає солов’я, – сказала шоста.
А сьома дочка нічого не сказала. Вона скинула з матері черевики і принесла в мисці води – помити ноги.
Діти мої! Будемо любити не словом чи язиком, а ділом і правдою. (Послання св. ап. Іоана 3:18)
