Притчі 
Наскільки ні злі люди, вони все ж не наважуються відкрито переслідувати доброчесність. Тому, готуючись напасти на неї, вони прикидаються, ніби вважають її лицемірною, або ж приписують їй якісь злочини.
Люди часто зраджують любові заради честолюбства, але потім вже ніколи не зраджують честолюбству заради любові.
Непомірна скупість майже завжди помиляється у своїх розрахунках: вона частіше, ніж усі інші пристрасті, йде від мети, до якої прагне, і виявляється у владі сьогодення на шкоду майбутньому.
Скупість нерідко призводить до зворотних результатів: багато людей приносять усі свої статки в жертву віддаленим і сумнівним надіям, інші ж нехтують великими вигодами в майбутньому заради сьогоднішніх дрібних інтересів.
Людям, вочевидь, мало власних недоліків: вони ще множать їх всілякими дивностями, якими немов би навіть гордяться; ці дивності, вирощені з такою старанністю, стають врешті-решт природними недоліками, і позбутися їх вже неможливо.
Людські сварки не тривали б так довго, якби уся провина була на одній стороні.
Бути молодою, але негарною так само невтішно для жінки, як бути гарною, але немолодою.
Є люди такі легковагі і порожні, що в них не може бути ні великих недоліків, ні справжніх достоїнств.
У марнославства стільки видів, що усі не перелічити.
Світ повен горошинами, які знущаються з бобів.
Хто надто високо цінує благородство свого походження, той недостатньо цінує справи, які колись лягли в його основу.
Ми надто охоче віримо в достовірність власних чеснот, і це іноді не дозволяє нам вірно судити про судження, в яких доводиться брехливість людських чеснот.
Ми усього страшимося, бо смертні, і усього жадаємо, немов безсмертні.
Іноді здається, що сам диявол поставив лінощі на рубежах наших чеснот.
Ми без зусиль переконуємо себе в чужих недоліках, оскільки бажаному віриться легко.
Надія і страх нероздільні: страх завжди повний надії, надія завжди повна страху.
Не слід ображатися на людей, що втаїли від нас правду: ми і самі постійно втаюємо її від себе.
