Один чоловік йшов зі своїм другом, який приїхав із села, людною міською вулицею. Несподівано провінціал вигукнув:
– Я чую цвіркуна!
– Ти збожеволів, – відповів столичний житель, окинувши поглядом переповнену людьми в годину пік центральну вулицю міста.
Всюди проїжджали автомобілі, працювали будівельники, над головою пролітали літаки.
– Але я все ж чую цвіркуна, – наполягав друг.
Він підійшов до квіткової клумби, яка була розташована перед багатоповерховою будівлею якоїсь установи, нагнувся, розсунув листя рослин. Там дійсно сидів і скрекотав маленький цвіркун.
– У тебе, мабуть, феноменальний слух! – здивувався городянин.
– Та ні – звичайнісінький.
– У це неможливо повірити!
– Тоді дивися, – сказав йому друг і висипав на тротуар пригоршню монет.
Тут же перехожі завертіли головами і полізли у свої кишені перевірити, чи не в них порозсипалися гроші.
– Бачиш, – сказав сільський мудрець, – усе залежить від того, на що ти налаштований.
Бо згрубіло серце людей цих, і вухами того чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх. (Євангеліє від Матфея 13:15)