Притчі 
Кривоприсяга закликає Бога бути свідком брехні. Кривоприсяга є поважною провиною перед Богом, Який завжди вірний Своїм обітницям.
НАЦИСТСЬКИЙ СВЯЩЕНИК
Після поразки Німеччини у 1945 році у Франції та країнах Північної Африки, що перебували під французьким протекторатом, було багато таборів з німецькими в’язнями.
Францисканець Гереон Гольдман був одним з цих в’язнів у таборі, розташованому на півдні Марокко.
Отець Гереон отримав дозвіл служити для півтори тисячі ув’язнених разом з ним. Але у таборі панувала справжнє жорстоке нацистське кодло. Його прибічники прагнули позбутися священика. Вони хотіли повісити його вночі, а потім сказати, що він сам повісився.
Оскільки отця Гереона попередили, йому вдалося зірвати змову, адже його всюди супроводжували охоронці. Він заснував хор ув’язнених, щоб прикрасити недільну месу, навчаючи старих німецьких багатоголосих напівів. Поволі число вірних на недільній Службі зростало. І ось одного дня до сповіді прийшов ватажок нацистського кодла і цілковито змінив своє життя. На Різдво 1945 року майже увесь табір прийшов на Опівнічну Месу.
За винятком близько п’ятдесяти нацистів, що твердо стояли на своєму, табір перемінився.
Якось один бенедиктинець, колишній капелан цього табору, прийшов відвідати отця Гереона. Побачивши натовп солдат, які сповідалися, а після цього причащалися, він сказав отцю:
– Бог надзвичайно благословив ваші старання! Але за таку ласку треба платити, і то платити стражданням. Розважайте над Христовими Страстями і приготуйтеся до важкого випробування.
Чекати Гереонові довелося недовго. Одного січневого дня 1946 року під час меси він побачив, як французький офіцер з озброєними солдатами увійшли у каплицю-палатку. Як тільки меса закінчилася, йому одягли наручники і відвели у в’язницю.
Його звинуватили у тому, що він не справжній священик, і що вчинив жахливі злочини, будучи комендантом концтабору Дахау в Німеччині. Перед військовим трибуналом отець Гереон сказав, що все це неправда, і запитав, на чому ґрунтувалося звинувачення.
Йому показали папку, в якій було двадцять сім звинувачувальних актів, підписаних двадцятьма сімома переконаними нацистами, в’язнями, як і він. Оскільки всі вони заприсяглися, то їм повірили, і Гереона засудили на смерть. Його повинні були розстріляти о третій ночі.
О пів на третю ночі один офіцер і три солдати прийшли по нього в камеру. Але несподівано офіцер наказав солдатам почекати у коридорі й зачинив двері. Отцю ж Гереону, який був помітно здивований, він сказав:
– Чи можете мене висповідати?
Сповідь затягнулася. Та раптом у коридорі почулися гучні голоси. Увійшов офіцер і сказав, що екзекуція відмінена у зв’язку з втручанням посла Франції у Ватикані, який просив про помилування від імені папи.
Цим послом був філософ Жак Марітен.
Так і в нашому житті Бог допускає, щоб ми платили стражданням за те добро, яке Він робить, послуговуючись нашою доброю волею і нашими молитвами. Отож, злучімо наші страждання з муками Христа, «на славу Божу і спасіння світу».
* * *
Не кляніться ні Творцем, ні творінням, хіба що справа є одночасно правдивою, необхідною і шанобливою.
ПОЛІКАРП
Полікарп, єпископ Смирни, був замучений римлянами у 155 році за свою віру в Христа. У молодості він належав до учнів апостола Івана.
Один зі слуг видав його імператорській гвардії. Пізно вночі в будинок, у якому він мешкав, вдерлися вояки. Почувши, що гвардійці вже в будинку, Полікарп спустився і почав з ними розмовляти. Їх здивував його спокій – марно вони завдавали собі труду, щоб затримати цього літнього чоловіка. Йому було вісімдесят шість років.
Полікарп розпорядився, щоб солдатів нагодували і напоїли, після чого попросив їх дати йому годину на молитву.
Дорогою до амфітеатру приятелі-погани намагалися розрадити його, кажучи:
– Хіба тобі важко сказати: «Кесар – мій бог», – і посвятитися імператорові, щоб врятувати своє життя?
Та Полікарп відказав:
– Я не зроблю того, що ви мені радите.
Коли Полікарпа привели в амфітеатр, і погани дізналися, що його затримали, у натовпі запанувало велике сум’яття.
Проконсул, який повинен був судити старця, намагався його відрадити:
– Шануй свій вік. Поклянися багатством кесаря. Зміни свою думку, скажи: геть християн!
Проконсул і далі наполягав:
– Поклянися, і я відпущу тебе, прокляни Христа!
Полікарп відповів:
– Я служу Йому вже вісімдесят шість років, і Він не зробив мені ніякого зла; як я можу ганьбити мого Царя, який спас мене?
Позаяк проконсул став ще дужче наполягати: «Поклянися багатством кесаря!», – Полікарп відповів:
– Невже ти думаєш, що я клястимуся багатством кесаря?! Ти вдаєш, що не знаєш, хто я, то ж скажу тобі відверто: я – християнин.
Проконсул сказав:
– Я віддам тебе звірам на розтерзання, якщо ти не передумаєш.
Полікарп відповів:
– Поклич їх, ми, християни, не змінюємо думку, щоб перейти від кращого до гіршого, але добре змінитися тому, хто може перейти від зла до справедливости.
Тоді проконсул сказав йому:
– Гаразд, ти не боїшся звірів, тоді я вкину тебе у вогонь, якщо ти не передумаєш.
Полікарп відповів:
– Ти погрожуєш мені вогнем, який горить одну лиш мить, бо не знаєш про вогонь прийдешнього суду. То ж чого зволікати? Іди й роби те, що хочеш.
Далі все відбулося дуже швидко. Коли вогнище було готове, Полікарп сам склав свій одяг. Його прив’язали до багаття, заклавши руки за спину. Він вголос помолився, і щойно закінчив молитву, вогнище запалили. Та вогонь пощадив його, і тоді один вояк проколов його кинджалом.
Так Полікарп засвідчив свою любов до Христа перед численним натовпом поган.
