Притчі ТРИ СИТА
Якось до Сократа прийшов учень, який був чимось дуже стурбований, і сказав йому:
– Учителю, хочу розповісти тобі, як недоброзичливо відгукувався про тебе один твій товариш…
Сократ перебив його:
– Зачекай! А ти пропустив через три сита те, що збираєшся мені сказати?
– Через три сита?
– Так! – відказав Сократ. – Перше з них – це ПРАВДА… Ти ретельно перевірив, чи є правдивим у всіх відношеннях те, що ти хочеш мені сказати?
– Ні… я почув це від сусідів…
– Але принаймні ти пропустив це через друге сито – сито ДОБРОТИ? Чи є добрим те, що ти хочеш мені сказати?
– Ні, насправді, ні, зовсім навпаки…
– От бачиш, – перебив його Сократ. – Тоді просіймо це через третє сито – НЕОБХІДНІСТЬ. Чи необхідно мені це розповідати?
– Щиро кажучи, ні – це зовсім не необхідно.
– Тоді, – усміхнувся мудрець, – якщо ця річ не є ні правдивою, ні доброю, ні необхідною… то нехай вона піде в забуття…
Невідомий Автор
| Іноді наш язик є надто швидким. Учімося зважувати, перш ніж говорити. Як наше життя відрізнялось б, якщо б ми всі пропускали через три сита те, що кажемо, тоді б, можливо, з наших уст лунала лише третина з того, що хотіли сказати… |
ТРІСНУТА ПОСУДИНА
Носій води в Індії мав дві великі посудини, що звисали з кінців палиці, яку він носив на плечах.
Одна з посудин мала декілька тріщин, тоді як інша була бездоганною і тримала всю воду до кінця довгого пішого шляху від джерела до будинку його господаря. Коли він приходив додому, посудина вміщала лише половину води.
І так було щодня протягом двох років. Зрозуміло, що ціла посудина дуже пишалась собою, бо знала, що відповідає призначенню, для якого була створена.
А бідній тріснутій посудині було соромно за власну недосконалість, вона почувала себе вбогою, бо могла зробити лише половину того, що було її обов’язком.
Через два роки тріснутий глек звернувся до носія води:
– Мені соромно, і я хочу вибачитися перед тобою, бо через мої тріщини ти можеш принести тільки половину моєї ємности і отримуєш тільки половину тих грошей, які мав би отримувати.
Носій не засмутився, а відповів йому співчутливо:
– Коли ми повертатимемося додому, зверни уваги на прекрасні квіти, які ростуть уздовж дороги.
Глек подивився і, справді, побачив силу-силенну красивих квітів вздовж дороги, але все одно почувався пригнічено, бо наприкінці шляху в ньому, як зазвичай, залишалась тільки половина води, яку він повинен був принести.
Тоді носій сказав йому:
– Ти помітив, що квіти ростуть тільки з твого боку шляху? Я завжди знав про твої тріщини, але хотів знайти в них щось позитивне.
Я посіяв насіння квітів уздовж дороги, якою я тебе несу, і щодня ти їх поливав, а я протягом двох років міг збирати ці квіти, щоб прикрасити вівтар мого Господа.
Якби ти не був саме таким, яким ти є, з твоїми недоліками, таку красу створити було б неможливо.
Невідомий Автор
| Мораль: Кожен із нас має свої тріщини. Усі ми – тріснуті посудини, але ми повинні знати, що завжди існує можливість винести користь із тріщин, щоб досягти хороших результатів. |
НЕБЕСНІ ДИВА
Душа, яка щойно прибула на небо, зустрілася зі святим Петром.
Святий повів її показати небо.
Вони минали один за одним великі цехи, в яких було повно ангелів.
Святий Петро зупинився біля першого відділу і сказав:
– Це – приймальня! Тут приймають усі прохання до Бога через молитву.
Душа подивилася на цей відділ – у ньому було страшенно багато ангелів, що сортували прохання, якими були списані товсті пачки паперу від людей з усього світу.
Потім вони пішли до наступного відділу, і святий Петро сказав:
– Це відділ пакування і відправлення! Тут ласки і благословення, які просять люди, запаковують і відправляють тим, хто їх просив.
Душа побачила, який той відділ був переповнений ангелами. У ньому працювало стільки ангелів, скільки було й Божих ласк, які вони пакували та відсилали на землю.
Нарешті в найдальшому кутку душа зупинилася в останньому відділі.
На її подив, там працював усього лиш один ангел, який зазвичай байдикував, не маючи багато роботи.
– Це – відділ подяки! – сказав до душі святий Петро.
– Але чому ж тут так мало роботи? – спитала душа.
– Оце ж і є найгірше! – відповів святий Петро. – Коли люди отримують ласки, яких вони просили, дуже мало з них шлють подяку.
– А як потрібно дякувати за Божі ласки?
– Дуже просто, – відповів святий Петро. – Просто скажи: «СПАСИБІ, ГОСПОДИ!»
Невідомий Автор
ВОНИ НІКОЛИ НЕ ЛІТАТИМУТЬ САМІ
Якось одного разу ангел став навколішки перед Богом і заговорив до Нього:
– Господи, я оглянув усе Твоє творіння. Я був усюди. Побачив, що Ти є частиною усіх речей. І тому, Господи, я прийшов до Тебе, щоб Ти допоміг мені зрозуміти одну річ. Чому кожна людина, яка живе на землі, має тільки одне крило? У нас, ангелів, їх два. Ми можемо летіти до Любови, якою є Бог, завжди, як тільки цього забажаємо. Ми можемо летіти до свободи завжди, коли захочемо. Але в людей – тільки одне крило, яким вони не можуть літати. Вони не зможуть літати, маючи тільки одне крило…
Бог відповів:
– Справді, так і є. Я знаю, що створив людей тільки з одним крилом…
Заінтригований, ангел хотів зрозуміти:
– Але чому Ти, Господи, дав людям тільки одне крило, якщо для того, аби вони могли літати, потрібно два?
Бог неквапливо відповів:
– Вони можуть літати, ангеле мій. Я дав людям одне крило, щоб вони могли літати більше і краще, ніж наші архангели… Для того, щоб літати, мій маленький друже, тобі потрібно два крила… І хоча ти вільний, однак залишаєшся самотнім… а от люди…
Людям, що мають тільки одне крило, завжди буде потрібно простягнути комусь руку, щоб отримати друге. Кожен повинен мати пару крил… Кожен повинен знайти своє друге крило в комусь, «десь у світі»,.. щоб інша людина додала своє до пари.
Таким чином усі навчаться поважати одне одного і не ламати єдине крило іншої людини, бо ризикують позбавити самого себе можливости літати.
Так, Мій ангеле, вони навчаться по-справжньому любити іншу людину…
Вони навчаться, що тільки тоді, коли дозволять собі любити, зможуть літати.
Торкнувшись серця іншої людини, вони отримають крило, якого їм бракує, і нарешті полетять.
Люди зможуть дістатись туди, де Я є, тільки завдяки любові… Так, як це робиш ти, мій ангеле.
Вони ніколи, ніколи не літатимуть самі.
Невідомий Автор
