Якось одного разу чоловік повернувся пізно додому з роботи, як завжди втомлений і зашарпаний, і побачив, як у дверях на нього чекає п’ятирічний син.
– Татку, можна тебе дещо запитати?
– Авжеж, що трапилося?
– Татку, а скільки ти отримуєш?
– Це не твоя справа! – обурився батько. – І крім того, навіщо це тобі?
– Просто хочу знати. Будь ласка, скажи, скільки ти отримуєш за годину?
– Ну взагалі-то 500. А що?
– Татку… – син підвів до нього дуже серйозні очі. – Татку, ти можеш мені позичити 300?
– Ти питав мене тільки для того, щоб я дав тобі грошей на якусь безглузду іграшку? – спитав обурений батько. – Негайно марш до своєї кімнати і лягай спати! Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, страшенно втомлююся, а ти так безглуздо поводишся.
Малюк тихо пішов до себе в кімнату і зачинив за собою двері.
Через деякий час батько заспокоївся і подумав: “Може йому дійсно треба щось важливе купити. Та грець із ними, тими трьома сотнями. Він ж у мене ще ніколи не просив грошей”. Коли батько зайшов до дитячої кімнати, син вже лежав у ліжку.
– Ти не спиш, синку? – запитав він.
– Ні, тату, просто лежу, – відповів хлопчик.
– Здається, я погарячкував, коли відмовив тобі. У мене був важкий день, просто урвався терпець. Вибач. От гроші, які ти просив.
Хлопчик сів у ліжку й усміхнувся.
– Ой, татку, дякую!
Потім поліз під подушку і дістав ще кілька пом’ятих банкнот. Батько, побачивши, що в сина вже є гроші, знову обурився. А малюк склав усі гроші разом, і ретельно перерахувавши купюри, знову подивився на батька.
– Навіщо ти просив грошей, якщо вони вже в тебе є? – невдоволено пробурмотів батько.
– Бо мені не вистачало. А тепер якраз досить, – відповів хлопчик. – Татку, тут рівно п’ятсот. Можна, я куплю годину твого часу? Будь ласка, повернися завтра швидше з роботи, щоб повечеряти разом з нами!
Коли ж хто про своїх і особливо про домашніх не піклується, той відрікся від віри і гірший за невірного. (Перше послання до Тимофія св. ап. Павла 5:8)