Притчі 
«Початок літа – це суцільне щастя!» – так думала Маринка, коли сиділа з мамою на кухні й чистила полуницю. Був гарний вечір. Спочатку Марина розповіла про свої пригоди протягом дня: з подружками ходили до річки засмагати, зустріли однокласників, потім прогулялася із сусідом Олегом і його собакою, сходила до магазину по молоко та яйця, а потім з обіду й аж до вечора читала на балконі. Їй залишилося тільки сто сторінок пригод Незнайка на Місяці. Але це вже, напевне, завтра. Так, вона їла протягом дня. Що? М-м-м… погано згадується… здається, сиру трохи, бутерброд із сарделькою та молодий горіх. Ні, супу чогось не хотілось.
Потім мама говорила про свої робочі пригоди. Розповідь її була не така дивовижна й насичена. Але дівчинці було однаково цікаво. Вона любила проводити час із матінкою на кухні. Старші брати-близнюки хоч і проявляли свою опіку над дівчинкою – захищали, зустрічали ввечері з прогулянок, прикривали перед батьками, але частіше мали свої хлопчачі справи й не допускали Маринку до них надто близько. Батько багато працював і зазвичай приходив пізно, він любив бути у вихідні з усією родиною, але будніми вечорами мав не багато часу для повільного спілкування з дітьми.
Уже почалася пора ягід та ранніх фруктів-овочів. Маринка страшенно любила літо за незліченні його дари. Так, до літа додавалася метушня поїздок на город, консервування… Але з мамою вони робили все разом та ще й так вправно, що для нудьги чи скиглення не залишалося ані часу, ані настрою.
Полуничне варення Маринка любила найбільше з усіх. Звичайно, і саму свіжу полуницю також. Але ж її сезон такий короткий! Щойно дочекаєшся, як стане багато стиглих ягід, а вона вже й відходить. А тим часом треба ще й закатати десятка зо два баночок цілющого зілля. Маринка навіть слухняно щодня дуже ретельно содою вимивала декілька баночок, хоч і знала, що ця праця – її обов’язок майже до кінця літа.
Тож зараз Маринка була щаслива – закінчувався гарний день, мама поруч. Є смачна полуниця. Чистила вона дуже ретельно: ягідку брала лівою рукою, хвостики обережно відкручувала правою, клала полуничку в мисочку, яка теж стояла ліворуч. Усе було дуже зручно. Так навчила мама. А донька ще внесла свою раціональну пропозицію – особливо гарні, великі й соковиті полунички вона зразу відправляла до рота. Ніяк не могла встояти! Полуницю зазвичай мили двічі – перед чисткою та після, до того як засипати цукром. А такі особливі ягоди й зовсім були як полунички-королівни, то й наче не потребували купання. Мама вдала, що не помічала тих пустощів, тільки всміхалася.
Пропорція інгредієнтів для варення була дуже проста, навіть Марина знала й допомагала вимірювати: один кілограм цукру на один кілограм ягід. Мама іноді скаржилася, що багато цукру витрачається влітку. Але ж уже за три чи чотири місяці вся родина із величезним задоволенням поїдала смаковиті десерти – дарунки літа, та нахвалювала матусю, бо в їхній родині варення було найсмачніше, найгустіше, з цілими й твердими, немов мармелад, ягідками, які саме Маринка найчастіше вибирала зі склянки.
Коли надвечір у велику емальовану миску засипано ягоди впереміш із цукром, – це значить, що робота закінчилася. Миску виставлено на балкон, тепер потрібно дочекатися ранку. За ніч ягоди пустять сік.
Перед роботою мама встигне закип’ятити варення, і воно стоятиме до її повернення. Увечері – ще одна гаряча процедура. І так – три чи чотири рази. Тоді ж якраз і стануть у пригоді всі чистесенькі скляні пузаті баночки й жерстяні кришки.
Найскладніше було вдень. Коли вдома нікого немає (батьки на роботі, хлопці – на риболовлі), а миска із недовареним варенням стоїть на балконі просто накрита газетою, бо немає такої величезної кришки. Тоді в Маринки віднімалася вся воля. Навіть якщо вона виходила гуляти надвір, навіть якщо брала до рук найцікавішу книжку чи збиралася з подружками до кінотеатру на дитячий сеанс, однаково, щойно вона опинялася вдома, ноги самі тягли її до заповітного місця, а руки не забували водночас прихопити з кухні дерев’яну улюблену ложку.
Щоразу вона собі подумки наказувала: «Тільки одну ягідку! Тільки одну!.. Ну добре, дві… чи три… це ж небагато. Матуся не побачить, вона ж не рахувала, скільки їх тут узагалі…» Лише наївшись, вдавалося відтягти себе від миски та піти знов у своїх справах. Терпіння вистачало ще на кілька годин…
А ввечері мама зітхала й запитувала:
– Ріднесенька, а хто це поїв усе варення?
– Ну чому все? – хнюпила губки Маринка. – Тільки декілька ягідок…
– А скільки разів протягом дня? – і мама лукаво всміхалася, дивлячись на виразну різницю між межею ранішньої пінки та вечірнього рівня варення. Але Маринку на кухні залишала.
Знову миска відправлялася на повільний вогонь. Поки дівчина мила овочі на салат і нарізала хліб до вечері, мама встигала приготувати кашу, розігріти котлети, покришити овочі, і робила все, помішуючи варення та знімаючи пінку.
Вона – пінка – була дивовижна! Маринці іноді здавалося, що вона навіть смачніша, ніж ягоди, які ввібрали цукрову солодкість. Утворена із сиропу, здобреного незліченними повітряними бульбашками, ніжно-рожева, невагома, запашна пінка з полуничного варення. Чи може бути щось смачніше в цілому світі? Дівчинка такої страви не знала! Тому з-під маминої руки постійно зазирала в миску, спостерігала за чаклунськими маминими рухами: великою ложкою по краю миски з одного боку – до себе, потім – по іншому; зібрати докупи, легенько підхопити й перенести до блюдечка. Але пінку не чіпала, поки мама не казала, що вже можна.
Найголовніше було з’їсти пінку, поки вона ще тепла, бо як охолоне – чарівність і деяка смакота втрачалися, крім того, замість невагомої повітряної збитої чарівної маси з’являвся звичайнісінький сік.
Родина смачно вечеряла, мати й донька ретельно прибирали на кухні, миска з варенням знову відправлялася на балкон.
Завтра буде новий і, мабуть, ще гарніший день. Навіть із миттям банок.
Рецепт: Полуничне варення
Інгредієнти:
- полуниця – 3 кілограми;
- цукор – 3 кілограми.
Полуницю звільнити від хвостиків, помити, пересипати цукром. Настояти декілька годин (або ніч), щоб ягоди пустили сік. Довести суміш до кипіння, відставити. Охолодити. Зробити так ще двічі. Після третього кипіння – закривати в банки, які попередньо вимити і прокип’ятити.
Найбільше смакує за сніданком із млинцями, сирниками чи оладками.
