Одного разу старий кіт побачив мале кошеня, що гналося за своїм хвостом, і спитав його:
– Навіщо ти це робиш?
Кошеня відповіло:
– Я дізнався, що найголовніше для котів – це щастя, а для мене щастя – мій хвіст. Тому я й женуся за ним. Коли я врешті-решт його спіймаю, то стану щасливим!
Старий кіт посміхнувся так, як тільки можуть старі коти і сказав:
– Синку, коли я був молодим, теж вважав, що щастя для мене – мій хвіст. Я багато днів бігав за своїм хвостом і намагався схопити його. Я не їв, не пив, а тільки бігав за хвостом. Я падав без сил, вставав і знову намагався спіймати його. В якийсь момент я зневірився і пішов. Просто пішов світ за очі. І знаєш, що я раптом помітив?
– Що? – з цікавістю запитало кошеня.
– Я помітив, що куди б я не йшов, мій хвіст повсякчас іде зі мною.
…ось Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь. (Євангеліє від Матфея 28:20)