Притчі 
Якось із коматозного стану вийшов чоловік, який потрапив в автомобільну аварію. Повернувся до життя і став розповідати про те, де був і що бачив, поки не приходив до свідомости. Виявляється, там, за межею земного тіла, зважують людські гріхи і добрі справи. Раніше він тим не переймався. Був не надто релігійним, але й за грішника себе не мав. Тому подивував, коли показали багато його негідних учинків.
Найбільше боліло те, що жінка, з якою якийсь час жив у цивільному шлюбі, ще в материнському лоні позбавила життя двох їхніх дітей, а він про те не знав. Та відповідальність мусив нести. Синочок і донечка там підростали так само, як би росли і на землі. Дівчині було з вісім років, а хлопцеві – з десять. Обоє так тяжко мучилися, що він просив супроводжуючого ангела, аби той його залишив у тому місці замість них, а дітей відпустив. Та на те не було дозволено.
Декілька разів у важливих моментах міг допомогти сусідам і друзям по роботі, але не зробив того, бо вважав, що то не його справа. Були й інші провини. А на своє виправдання не мав що запропонувати, хіба лише молитву малознайомої людини.
Якось, ще замолоду, треба було поїхати в обласний центр, добирався туди електричкою. Відразу після посадки до пасажирів почала підходити якась немолода жінка, запитуючи, хто їде до кінця маршруту. Хотіла, аби хтось заніс в одну із книгарень міста невеликий, перев’язаний шворкою стосик книжок. Він зацікавився.
– Аби не їхати самій, – каже, – то передам через вас. І оплачу проїзд. Коли сама везла б ті книжки, то заплатила б в обидва боки, ще й загаялася б. А так – за той час щось зроблю, і від дороги не змучуся. Якщо не важко, то прошу вас, віднесіть ті книжки до книгарні. Беріть, ось оплата туди й назад, буде вигідно, – усміхнулася.
Назвала адресу. Подумав, що то йому майже по дорозі, тільки невеликий гак зробить. І згодився:
– Хай буде, віднесу.
Жінка запропонувала гроші, та той, відмовляючись, похитав головою.
– Як ні, то беріть хоча б в один бік, за дорогу не плататимете, буде по-людськи.
Спробувавши рукою, чи книжки легкі, той відповів, що не треба нічого платити, і так передасть. Тоді пані подякувала і пообіцяла за нього помолитися.
– Як хочете, – ледь усміхнувся, бо подумав, що така подяка прирівнюється до нуля.
– Хочу, бо так буде по-Божому, – зраділа.
Тоді він і не надто вірив, що молитва йому щось поможе. І тільки коли його свідомість покинула земне життя і постала перед небесним екзаменатором, зрозумів, що вона стала єдиним, що бодай трошки, але полегшило багаж його провин.
Та оскільки не був злою людиною, а лише багато чого не знав, то йому дозволили повернутися у своє тіло, щоби на цей раз жив інакше. А ще для того, аби розповів, як воно виглядає там, за тою страшною межею, яку називають смертю. «Добре, – жартував, – що в тій електричці не спокусився на гроші, бо якби взяв задля вигоди, то ще би й те до гріхів зачислили».
