ПРОПОВІДЬ БІЛЯ КАМІНА

Один парафіянин, який раніше щонеділі брав участь у літургії, перестав ходити до церкви. Минав час, чоловік не з’являвся в церкві, і священик вирішив навідатися до нього. Двері в його будинок були відчинені, і священик зайшов до оселі. Колишній парафіянин сидів сам-однісінький перед каміном. Побачивши священика, він кивнув йому головою, привітавшись, і жестом запросив сісти. Зручно примостившись, священик розглядав полум’я, що гарно вигравало в каміні. Чоловіки мовчали. За кілька хвилин священик зненацька підвівся, взяв щипці, схопив ними палахкотливу головешку і відклав її убік, далеко від вогню. Опісля сів знову. Мовчанка тривала. Самотня головешка перестала палати і тільки ледве червоніла, а згодом зовсім охолола і почорніла. Священик знову встав, узяв щипці і поклав охололу головешку назад у вогнище. За мить вона запалала так само, як і решта. Відклавши щипці, священик мовчки попрямував до виходу, і коли дійшов до порогу, почув:

– Дякую за відвідини і проповідь. Цієї неділі я обов’язково прийду.

І ви – тіло Христове, а нарізно – члени. (Перше послання до Коринф’ян св. ап. Павла 12:27)