Притчі Учитель і учень потрапили в одне село під час великого свята. Йдуть вони вулицею і чують, як гарно люди співають. Біля одного дому, де люди народну пісню співали, учитель зупинився, а учень пішов далі. Виявивши, що учителя немає поряд, учень повернувся. Постояли вони вдвох, ще послухали і продовжили шлях.
Йдуть повз будинок, а там люди духовні гімни співають. Та так добре, що учень заслухався. Дивиться, а учитель не зупинився. Здивувався учень, наздогнав і запитує:
– Учителю, чому ти так довго народну пісню слухав, а там, де люди духовні гімни співали, навіть не зупинився?
– Заслухався я народною піснею, – відповів учитель, – через те, що люди в неї своє серце вкладали. А тут, хоча і духовні гімни співають, але без щонайменшого благоговіння.
Служіть щиро, як Господу, а не як людям, знаючи, що кожен одержить від Господа в міру добра, яке він зробив… (Послання до Ефесян св. ап. Павла 6:7,8)
