Притчі 
Відомий учитель зустрівся з гуртом молодих людей, які виступали проти шлюбу.
Вони аргументували свою позицію тим, що справжньою основою стосунків пари є романтика, і що зі стосунками, коли вони згасають, краще покінчити, замість того щоб грузнути в пустій монотонності подружнього життя.
Учитель сказав, що поважає їхню думку, однак розповів їм таку історію:
– Мої батьки прожили в шлюбі 55 років. Одного дня, коли моя мати спускалася сходами, у неї стався інфаркт. Батько підбіг до неї, підняв її, як міг, і майже волоком затягнув у бусик. Перевищуючи швидкість він щодуху мчав до лікарні. Та коли туди прибув, мати, на жаль, уже померла.
На похороні батько не розмовляв, погляд його був розсіяним, він майже не плакав. Увечері ми, його діти, зібрались разом із ним.
В атмосфері болю і ностальгії ми згадували зворушливі історії з минулого. Батько попросив мого брата, який був богословом, щоб той сказав йому, де зараз перебуває мама, і брат став розповідати про життя після смерти, припустив, де вона зараз може бути і що з нею може відбуватись.
Батько слухав дуже уважно. І раптом він попросив:
– Відвезіть мене на цвинтар.
– Тату, – відповіли ми. – Та ж зараз одинадцята година ночі, ми не можемо негайно їхати на цвинтар.
Він підвищив голос і з крижаним поглядом сказав:
– Не сперечайтеся зі мною! Будь ласка, не сперечайтеся з чоловіком, який щойно втратив ту, що була його дружиною 55 років!
На якусь мить запанувала шаноблива тиша. Ми більше не сперечалися, а поїхали на цвинтар, попросили дозволу в сторожа, і, тримаючи в руці ліхтар, підійшли до могильної плити.
Батько погладив її рукою, помолився і сказав своїм дітям, які зворушено спостерігали за цією сценою:
– Знаєте, ці 55 років були щасливими, ніхто не може говорити про справжню любов, якщо не уявляє, що значить розділити своє життя з такою жінкою, якою вона була.
Він зробив паузу і витер обличчя.
– Ми з нею були разом під час тієї кризи, коли я шукав роботу, – продовжив він. – Ми разом складали речі, коли продали будинок і переїхали з міста. Ми спільно раділи, що наші діти отримали освіту, плакали одне біля одного, коли втрачали дорогих нам людей, разом молилися в приймальному відділенні лікарень, ми підтримували одне одного в стражданні, ми обіймали одне одного кожного Різдва, ми прощали одне одному помилки… діти мої, зараз вона пішла, а я радий… а знаєте чому? Бо вона пішла раніше від мене, і їй не доведеться пережити мою агонію і біль, бо вона не буде змушена мене ховати, залишатися самотою після мого відходу. Через це все пройду я, і я вдячний за це Богові. Я так її люблю, що мені б не хотілося, щоб вона страждала…
Коли батько перестав говорити, обличчя братів і моє було залите слізьми. Ми обійняли його, і він нас розрадив: – Усе гаразд, діточки, можемо повертатись додому; це був хороший день.
Невідомий Автор
| Того вечора я почув, що таке справжня любов. Вона дуже відрізняється від романтики, не має нічого спільного з еротикою, вона радше пов’язана з роботою і турботою, якою обдаровують одне одного двоє людей, що справді відповідають одне за одного. Коли вчитель перестав говорити, студенти не змогли йому заперечити. Така любов – це те, чого вони ще не знали. |
БАГАТСТВО
Одного разу батько заможної сім’ї взяв свого сина в подорож у село, маючи твердий намір показати йому, які бідні люди там живуть.
Цілий день і цілу ніч вони гостювали в садибі однієї дуже вбогої селянської сім’ї.
Коли по завершенні подорожі вони повернулись додому, батько спитав у сина:
– Чи сподобалася тобі подорож?
– Дуже сподобалась, тату!
– Ти бачив, якими бідними можуть бути люди?
– Так, бачив!
– І що ти зрозумів?
– Я зрозумів, що в нас один собака вдома, а в них аж чотири. У нас один басейн, завдовжки з пів саду, а в них є потічок, який не має кінця. У нас є імпортні ліхтарі у дворі, у них же є зірки. Наш двір доходить до стіни будинку, а їхній тягнеться аж до обрію. Вони мають час, щоб розмовляти і розділяти разом кожен день, а ти і мама мусите працювати весь час, і я майже ніколи вас не бачу.
Коли син замовк, батько наче онімів.., а тоді син додав:
– Дякую, татусю, що ти мені показав, якими багатими ми можемо стати!!!
Невідомий Автор
КОРОБКА, НАПОВНЕНА ПОЦІЛУНКАМИ
Якось один чоловік покарав трирічну донечку за те, що вона змарнувала рулон золотистого обгорткового паперу.
У ті дні грошей у сім’ї було зовсім мало, тому він вибухнув гнівом, коли побачив, як дівчинка намагалась загорнути в цей папір коробку, щоб покласти її під ялинку.
Однак наступного ранку дівчинка принесла подарунок своєму батькові і сказала:
– Це тобі, татусю.
Йому стало соромно за свій гнів, та він знову розлютився, коли побачив, що коробка порожня. Він знову став кричати на дитину:
– Ти хіба не знаєш, що коли дарують подарунок, всередині мусить щось бути?!!
Маленька підняла голову і зі сльозами в очах сказала:
– О, таточку! Вона не порожня, я вдихнула всередину поцілунки, вони всі для тебе, татусю.
Батько відчув, що вмирає від сорому; він міцно обняв донечку і став благати, щоб вона його пробачила.
Казали, що той чоловік багато років зберігав золотисту коробочку донечки біля свого ліжка і завжди, коли почувався спустошеним, він брав звідти уявний поцілунок і згадував про любов, яку його донечка вклала туди.
Невідомий Автор
| У якийсь дуже тонкий спосіб кожен з нас коли-небудь отримував таку золоту коробочку, сповнену безумовної любови і поцілунків від наших дітей, батьків, друзів, родичів або ж від Бога. Ніхто ніколи не може мати гарнішої власности, ніж ця. Цінуймо ж скарб, який маємо… |
ЗАВТРА МОЖЕ БУТИ ЗАПІЗНО
Жив якось хлопець, в якого був вроджений рак.
Рак, що не піддавався лікуванню.
Йому було 17 років, а він міг померти в будь-який момент.
Він постійно перебував удома, під пильним наглядом матері.
Таке життя йому набридло, і юнак вирішив хоча б один раз піти погуляти. Він попросив дозволу в матері, і та погодилась.
Гуляючи кварталом, він бачив багато магазинів. Проходячи повз музичну крамничку, за прилавком він помітив дуже тендітну дівчину свого віку. Це була любов з першого погляду.
Він відчинив двері й увійшов, а його очі не дивились ні на що інше, крім неї. Повільними кроками він підійшов до прилавку, де вона стояла. Дівчина глянула на нього і сказала усміхнено:
– Я можу тобі чимось допомогти?
А він у той час думав, що це найкрасивіша усмішка, яку він бачив за все своє життя. І в той момент йому захотілось поцілувати її. Затинаючись, хлопець сказав:
– Так, ммм… я б хотів купити диск.
Він без роздумів ухопив перший-ліпший диск, який побачив, і дав їй гроші.
– Загорнути його тобі? – знову спитала дівчина, усміхаючись.
Він відповів: «Так», – кивнувши головою, і вона пішла вглиб магазину, а згодом повернулась із запакованим диском і віддала його хлопцеві.
Той узяв пакунок і вийшов з крамниці. Він пішов додому, і відтоді кожного дня відвідував крамничку і купував там якийсь диск.
Дівчина завжди загортала йому диск, який він відносив додому і клав у шафу в стіні. Він був дуже несміливий, щоб запросити її погуляти, і хоч як намагався, та не міг подолати свою сором’язливість.
Його мати довідалась про це, і спробувала підбадьорити сина, щоб він наважився, тому наступного дня хлопець набрався мужности і попрямував до крамниці.
Він, як завжди, знову купив диск, а дівчина, як завжди, пішла вглиб крамниці, щоб загорнути його. Юнак узяв диск, і поки вона не бачила, хутенько залишив свій номер на прилавку і щодуху помчав з магазину.
Тррррррр!!! Телефонний дзвінок. Слухавку взяла мама:
– Алло!
Телефонувала дівчина. Попросила до телефону її сина. А безутішна мати розридалась:
– А ти не знаєш? Він учора помер.
Запанувала тривала тиша, яку порушували лише схлипування матері.
Минув певний час і мати увійшла в кімнату сина, щоб оживити спогад про нього.
Спочатку вона вирішила поглянути на його одяг, тому відчинила шафу. На свій подив, вона побачила гори загорнутих у папір дисків. І жоден не був розпакований.
Побачивши їх так багато, вона зацікавилась і не стрималась: взяла один з них і сіла на ліжко, щоб роздивитися; коли вона розгорнула обгортку, з пластикової коробки випав маленький клаптик паперу.
Мама підняла його і прочитала: «Привіт! Ти дуже красивий, чи не хочеш піти погуляти зі мною? Я тебе дуже люблю. Софія».
Сповнена хвилювання, мати стала відкривати один за одним диски, й у всіх було написано те ж саме.
Невідомий Автор
| Мораль: Ось таким є життя, тому не чекай надто довго, аби сказати комусь особливому для тебе, що відчуваєш до нього. Скажи це сьогодні. Бо завтра може бути запізно. |
