В одного молодого оленя були великі і гарні роги, якими він дуже пишався. Ніхто не мав таких розкішних рогів!
Біля нього паслися дикі кози, які мали такі маленькі й криві ріжки, що він сміявся над ними. А коли він зустрічав диких кабанів, які взагалі рогів не мали, то тільки зневажливо пирхав і відвертався від них. Бо ж він мав чим гордитися! Усе в його житті було б добре, якби не ноги. Йому видавалося, що вони дуже негарні, тонкі і криві. Про це він нікому не розповідав, але дуже страждав і бідкався на них.
І от одного разу влітку спалахнула пожежа. Усі дикі звірі від страху кинулися тікати. І в той момент олень оцінив усі переваги своїх тонких, але сильних ніг. Вони несли його швидше за вітер. Він обігнав усіх кабанів та антилоп і неодмінно врятувався б від вогню, якби не гіллясті та розложисті роги. Вони застрягли в хащах.
Повз нього мчали дикі звірі. Вогонь підступав дедалі ближче. У ту мить олень уперше усвідомив, які чудові в нього ноги і які недоладні роги – предмет його постійної гордості і хвастощів!
* *
Багато людей часто забувають про справжню цінність речей, звертаючи увагу на зовнішнє.
Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. (Послання св. ап. Якова 4:6)