Притчі Дожив Матвій до похилого віку. Жив він праведно, нікого не ображав, однак чесною працею любив старий збирати багатство. Сини в Матвія дорослі, до роботи меткі, самі уміли добре господарювати, от і зібралося багатства чимало.
Але настав час вмирати старому, і душа його полинула до брами небесної. Довго вона там стояла і чекала, але брама не відчинялася, і став міркувати Матвій, чи не згрішив чимось, став пригадувати своє земне життя, але не знайшов за собою нічого злого.
Врешті-решт відчинилися ворота, вийшов ангел Божий і мовить до нього:
– Твого імені немає в Книзі життя, завинив ти перед Богом.
– Чим? – з подивом запитав Матвій.
– Ти не відчуваєш за собою гріха, – пояснив йому Ангел, – але ти согрішив перед своїми дітьми. Ти покинув їх напризволяще.
– Як напризволяще? – заперечив Матвій. – Стільки багатства і всякого добра залишив їм. Ні, несправедливий суд Божий.
Тоді узяв його ангел Божий і опустився з ним на землю.
– Поглянь, – каже.
Подивився Матвій, а синів його немає. Старший сидить у в’язниці – убив брата, коли ділили майно. Наймолодший гуляє по світу. Все господарство сплюндроване, клуні, комори спорожніли. У домі панують страшні злидні. Сидить невістка в порваному вбранні, до неї туляться півголі діти і жалібно плачуть:
– Мамо, їсти, мамо, їсти!
– Бачиш, – почав ангел Божий, – ти прагнув збагачувати не душі своїх дітей, а піклувався тільки про минуще і марнотне.
Зрозумів Матвій свій гріх і визнав справедливим суд Божий.
Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє. (Євангеліє від Луки 12:21)
