Притчі Співчуття героя
Боб Ґрін
Журналіст газети Чикаго Триб’юн Боб Ґрін розповів історію про те, як одного холодного вечора після гри суперзірка команди “Чикаго Булз” Майкл Джордан простував крізь юрми фанів до свого авто. Джордан уже відкрив дверцята автомобіля, коли побачив за якихось шість метрів від себе хлопчика на інвалідному візку. Той хлопчина мав неприродно скручену шию, до того ж, здаля було помітно косоокість. Джордан підійшов до хворого й присів біля нього. Хлопчик так схвилювався, що почав вставати з візка. Майкл заспокоїв його, промовив кілька слів і поклав руку на кволе дитяче плече.
Батько хлопчика намагався сфотографувати цей момент, але апарат чомусь не спрацював. Джордан зауважив це і, хоч його ніхто не просив, продовжував сидіти біля візка, поки батькові не вдалося зробити задумане. Тільки після того Майкл повернувся до авто.
На дитячих очах блищали сльози радості. Батько показував сину фотографії із зіркою баскетболу. Навіть якщо в житті того хлопчини і не станеться більше нічого доброго, він усе одно знатиме, що був такий вечір, коли Майкл Джордан звернув на нього увагу та впустив у своє життя.
Потреба перемоги
Томас Мертон
Коли лучники просто тренуються, то демонструють всю свою майстерність. Коли ж вони беруть участь у змаганнях, то починають нервувати. Коли на кону опиняється золотий кубок, то полуда закриває їм очі або двоїться мішень – вони божеволіють!
Майстерність не змінюється, але змінюється винагорода. Лучники занадто переживають і починають більше думати про те, щоб перемогти, аніж про те, як правильно пустити стрілу. Потреба перемогти виснажує їх.
Життя схоже на кафе самообслуговування
Дідусь мого друга приїхав до Америки зі Східної Європи. Закінчивши реєстрацію на острові Еліс, він пішов до кафетерію на околиці Мангетена, аби трохи перекусити. Він сів за порожній столик і став чекати, поки хтось підійде до нього і прийме замовлення. Звичайно ж, ніхто не звертав увагу. Зрештою, якась жінка з повною тацею сіла навпроти і розтлумачила йому, як працює кафетерій.
– Починайте з он того краю, – розповіла вона. – Просто йдіть уздовж ряду та вибирайте все, що хочете. З другого боку вам скажуть, скільки треба заплатити.
– Невдовзі я дізнався, що в Америці все відбувається за таким принципом, – розказав дідусь онукові. – Тут усе життя – кафетерій. Можеш отримати все, що хочеш, лише би був готовим заплатити ціну. Можна навіть досягти успіху, але ніколи не отримаєш нічого, коли чекатимеш, що хтось має тобі це піднести. Треба самому встати і взяти.
Простягти руку чи пройти повз
На тротуарі стояла жінка, чекала на зелене світло. З протилежного боку вулиці стояла дівчина років сімнадцяти. Жінка зауважила, що вона плаче.
Коли засвітилося зеленим, обидві рушили. Вони вже ось-ось мали зустрітися, як у жінки завирували материнські інстинкти. Кожна її клітинка хотіла простягти руку і втішити те дівча. Але жінка пройшла повз. Вона навіть не сказала “привіт”, просто пішла собі далі.
Цілий день жінці перед очима стояла ота заплакана дівчина. Знову і знову жінка докоряла собі:
– Чому я не повернулася до неї, чому не запитала, чи можу допомогти. Звичайно, дівчина могла б відмовитися – то й що! Вистачило б кількох секунд, аби дати знати, що хтось дбає про неї. Я ж натомість пройшла повз. Я повелася так, начебто дівчини не існує.
А у вашому житті траплялися такі випадки?
Аби лише пересидіти
Наприкінці 1960-х одне подружжя подорожувало Каліфорнією. Якось пара помітила пристойного з вигляду юнака, який сидів собі біля мосту неподалік готелю. Отак день за днем подружжя бачило парубка на тому самому місці. Зрештою, цікавість взяла гору, і пара запитала, чому він регулярно сидить там від ранку до вечора. Юнак відповів так:
– Просто я вірю в реінкарнацію. Я вірю, що прожив багато життів і переді мною ще чимало перевтілень. Тож це життя я просто пересиджую.
А як щодо вас? Які виправдання ви вигадуєте собі, чому ви просто пересиджуєте своє життя?
Як спіймати мавпу
Ви чули історію про те, як в Індії ловлять мавп?
У міцній коробці роблять невеликий отвір і всередину кладуть смачний горішок. Розмір отвору такий, що мавпа здатна просунути лапу всередину, але, якщо вхопить горішок, витягти її не може.
У мавпи два варіанти: відпустити горішок і піти собі, або тримати його і залишитися в пастці. Зазвичай мавпи тримаються за горішок.
А за що тримаєтеся ви? Поки ви хапаєтеся за щось, то не можете звільнитися. І залишаєтеся в пастці.
Видіння монаха
Лоренс ле Шен
Старий монах багато років молився до Бога, аби Той послав йому видіння і так зміцнив його віру, але нічого не ставалося. Він майже втратив надію, коли одного дня таки сталося те, що просив. Старий монах не тямився з радощів. Те видіння все ще було перед очима, коли раптом пролунав монастирський дзвін. Він сповістив про те, що настав час годувати бідних, які щодня збиралися під монастирською брамою. Того дня була саме монахова черга роздавати їжу. Якби він не прийшов, то бідні подумали би, що в монастирі сьогодні нічого для них немає і тихо розійшлися б.
Старий монах розривався між земним обов’язком і небесним видивом. Утім, дзвін ще не стих, як рішення було прийнято. З важким серцем монах повернувся до видіння спиною і пішов годувати бідних. Десь через годину старий монах повернувся до своєї келії. Відчинив двері – і не повірив власним очам. Там, у келії, далі було те саме видіння, немов чекало на нього. Монах упав на коліна, вихваляючи Всевишнього, а видіння промовило:
– Сину Мій, якби ти не пішов годувати бідних, Я б не залишилося тут.
Найкращий спосіб служити Богові – це служити своїм братам і сестрам, особливо тим, кому пощастило менше, ніж нам.
Чия віра істинна
Біля невеличкої кав’ярні стояли двоє фермерів і сперечалися, чия віра істинна. Неподалік стояв ще один фермер і деякий час слухав їхню суперечку, а тоді голосно промовив:
– Ось уже років 40 буде, як я вожу пшеницю до того самого млина. Туди ведуть дві дороги. І знаєте що? Ще жодного разу мірошник не запитав мене, якою дорогою я їхав. Єдине, про що він питає:
– У тебе добра пшениця?
