Притчі 
ВИДИМА І НЕВИДИМА СТОРОНИ
Коррі тен Боом – одна з видатних жінок XX століття. Під час Другої світової війни ця відважна нідерландка була арештована за переховування євреїв, яких переслідували нацисти.
Після звільнення від гітлерівської окупації вона багато подорожувала, щоб відкрити людям Христа, особливо найбільш знедоленим.
Якось в одному великому місті Латинської Америки вона відвідувала лікарню. Там їй заборонили заходити до одного важкохворого, який був невіруючим. Вона обурилася:
– Якщо він дуже хворий, то не можна його залишати на самоті!
Її впустили. Вона побачила вимученого хворобою літнього чоловіка, сама лиш шкіра і кості, він важко дихав за допомогою штучної легені. Коррі узяла його за руку й посміхнулася. Вона запитала, чи він важко переносить свою хворобу. Чоловік кивнув, він не міг говорити.
Тоді Коррі витягнула з кишені клаптик білої тканини і показала його хворому. Тканина була прошита червоними вовняними нитками, що творили безформний малюнок без жодного значення.
Відтак вона сказала хворому:
– Бачите цей безформний малюнок із червоних ниток? Це ваше життя з усіма його добрими вчинками, але також із невдачами та випробуваннями. Тепер я переверну цю канву на лівий бік!
І ось на іншому боці постає перед зором чудова червона корона, вишита тими самими нитками. Коррі додала:
– Подивіться, що Христос хотів би вчинити з вами. Він хоче поєднати ваші страждання зі Своїми, щоб перетворити їх на корону вічного щастя. Чи ви у цьому не зацікавлені?
Хворий мовчав. Через декілька секунд по його щоці скотилася сльоза. Його змарніле обличчя осяяла легка усмішка, і він ствердно кивнув головою.
Коли Коррі прийшла наступного дня, вона довідалася, що той чоловік уночі помер.
* * *
Звичайно, коли хворий наприкінці життя не може отримати єлеопомазання, Бог може підтримати його іншим чином.
Лише священики (пресвітери та єпископи) можуть уділяти таїнство Єлеопомазання хворим; щоб його вділити, вони використовують єлей, освячений єпископом чи, у разі потреби, самим пресвітером.
ВІРМЕНКА
На початку XX століття понад мільйон вірмен були винищені турками. Турецькі війська оточували село, а потім усіх там убивали.
В одному селі, після різанини, залишився тільки п’ятнадцятилітній хлопець і його молодша дванадцятирічна сестра. Один солдат накинувся на хлопця і зарубав його шаблею на очах сестри. Солдат хотів убити після цього й дівчинку, але їй вдалося ухилитися від удару. Спритна мов кіт, вона підбігла до стіни чийогось двору, їй вдалося перестрибнути через неї і видертися на велике дерево. Так їй вдалося уникнути смерти.
Через кілька років, вивчившись на медсестру, дівчина знайшла роботу в лікарні. Один смертельно поранений солдат був при смерті. Він втратив надто багато крови, а її запаси в лікарні вже вичерпувалися.
Придивившись до цього солдата, вона пережила справжнє потрясіння!
Так, це був саме він, той, хто вбив її брата й хотів убити також і її. Дівчина пообіцяла собі, що помститься йому. Навіщо витрачати цінну кров для порятунку цього чудовиська?!
Та раптом вона пригадала слова Христа на хресті: «Отче, прости їм».
Дівчина почала належно доглядати за пораненим; зробила необхідні переливання крови та вдень і вночі чувала над ним, доки він не прийшов до тями. Солдат одразу впізнав медсестру, яка так добре доглядала за ним.
Він запитав у неї, чому вона не залишила його помирати. Вона відповіла:
– Тому що наш Бог каже нам любити своїх ворогів!
Хворий помовчав, а тоді прошепотів:
– Я також хочу піти за твоїм Богом!
* * *
Лише священики можуть уділяти тайну єлеопомазання. Але й миряни, реалізуючи «священство вірних», також можуть сприяти підтримці, умиротворенню і зціленню.
