Притчі 
Одному чоловікові наснився сон, що він потрапив на небо. І чудувався він з небесної краси. Які пречудові дерева, квіти, трава!
Ангел запитав його, чи ж не бачив він чогось подібного на землі? Чоловік впевнено відповів, що на землі взагалі нічого подібного немає.
Ангел же сказав:
– Дивлячись на хмари, люди думають тільки про те, чи не змокнуть вони під дощем. Ідучи стежиною через ліс вони бачать тільки іржаві консервні банки, поліетиленові пакети та інші відходи цивілізованого світу, якими щедро все засіяно. Не дивляться вони ні на зелену траву, ні на польові квіти, ні на розквітлі дерева в саду, не слухають спів птахів, не тішаться дрібним звіряткам, яких зустрічають, не милуються заходом і сходом сонця. Лають погоду, коли спека, коли сніг і коли дощ напуває поля, що годують їх. Не бачать навколо себе нічого доброго. Безрадісно існують упродовж усього часу, який уділено їм на землі. Хто ж винен у цьому?
Коли погляну на небо – діло рук Твоїх, на місяць і зорі, які Ти поставив, то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, що Ти опікуєшся ним? (Псалом 8:4,5)
