Притчі МОЖЛИВО, ВІН ПРОСТО ХОТІВ ТЕБЕ ПІДБАДЬОРИТИ
Двоє чоловіків, обидва тяжко хворі, лежали в лікарняній палаті. Одному з них дозволялось кожного дня сидіти на ліжку одну годину, що сприяло відтоку рідини з легень. Його ліжко стояло поруч із єдиним вікном цієї кімнати.
Інший хворий був змушений увесь час лежати на спині.
Чоловіки розмовляли годинами. Розповідали про своїх дружин і про свої сім’ї, про свій дім і роботу, про військову службу, про час, коли вони були у відпустці, і про багато чого іншого.
І щодня чоловік, який сидів на ліжку поряд з вікном, описував товаришеві по палаті все, що можна було бачити з вікна.
А хворому, що лежав на іншому ліжку, протягом цих щоденних коротких годин світ немовби розширювався і оживав завдяки пожвавленню і барвам зовнішнього світу. З вікна виднілось чудове озеро, лебеді, люди, що плавали, і діти, що пускали по воді маленькі паперові кораблики. Серед квітів усіх кольорів райдуги прогулювались, обійнявшись, закохані молоді пари. Великі старі дерева прикрашали краєвид, а на обрії вимальовувалась легка димка міста. Оскільки чоловік біля вікна описував усе з витонченими деталями, чоловік на іншому ліжку заплющував очі й легко уявляв ці живописні сцени.
А одного теплого літнього вечора чоловік на вікні описав парад, який проходив вулицею. І хоча інший чоловік не чув оркестру, він міг це бачити в своїй уяві, бо добродій, що сидів біля вікна, зображав усе в дуже мальовничих барвах. Минали дні, тижні…
Одного ранку в палату увійшла медсестра, принісши воду для вмивання кожному з них, і виявила бездиханне тіло того чоловіка, який завжди сидів біля вікна. Минулої ночі він тихо відійшов уві сні. Вона дуже засмутилась і покликала санітарів, аби ті забрали тіло.
Зачекавши доречного моменту, інший чоловік запитав, чи можна його перенести ближче до вікна. Медсестра була рада здійснити для нього цю зміну обстановки, й, упевнившись, що хворому там зручно, залишила його на самоті. Довго, долаючи біль, він припіднімався, спираючись на один з ліктів, аби вперше поглянути на світ за вікном.
Нарешті йому пощастить побачити його на власні очі. Він витягнувся, повільно повернувши голову, і подивився за вікно поряд з ліжком… За ним виднілась лише велика біла стіна. І все…
Чоловік запитав у медсестри, що ж могло змусити його товариша по палаті описувати такі дивовижні речі за вікном. Медсестра відповіла, що той чоловік був сліпий і ніяк не міг бачити цієї стіни.
Вона сказала: «Можливо, він просто хотів вас підбадьорити».
Невідомий Автор
ЗІРКА
На небі були мільйони зірок. Усіх кольорів: білі, сріблясті, зелені, золотисті, червоні і блакитні.
Одного дня вони схвильовано підійшли до Бога і сказали Йому:
– Господи, нам хотілося б жити на землі між людьми.
– Нехай так і буде, – відповів Бог. – Я зроблю вас маленькими, такими, як вас видно на небі, щоб ви могли опуститись на землю.
Подейкують, що тієї ночі на землю впав прекрасний зоряний дощ.
Деякі з зірок причаїлися на дзвіницях церков, інші стали бавитись та бігати разом зі світлячками на полях, ще інші змішались із дитячими іграшками… і Земля виглядала дивовижно освітленою. Але з часом зіркам захотілося покинути людей і повернутися на Небо, залишивши Землю темною й сумною.
– Чому ви повернулися? – питав у них Бог, коли одна за одною вони прибували на Небо.
– Господи, залишатись на Землі для нас було нестерпно. Там багато злиднів і жорстокости, злости і несправедливости…
І Бог їм сказав:
– Звичайно, ваше місце тут, на Небі, а Земля є місцем усього тимчасового, недовговічного, того, що падає, того, що помиляється, того, що помирає… ніщо там не є досконалим. Небо ж – місце всього довершеного, незмінного, вічного, нетлінного.
Коли на Небо прибули всі зірки, Бог перелічив їх і сказав:
– У нас бракує однієї зірки… можливо, вона збилася з дороги?
Один ангел, що був поруч, відказав:
– Господи, одна з зірок вирішила залишитися серед людей, вона зрозуміла, що її місце саме там, де панує недосконалість, обмеженість, де не все гаразд, де є багато боротьби і болю.
– А що це за зірка? – знову запитав Бог.
– Її ім’я – Надія, Господи, це – зелена зірка… єдина зірка цього кольору.
Та коли вони поглянули на Землю, ця зірка була вже не одна. Земля знову стала освітлена, бо в серці кожної людини засвітилася своя зелена зірочка. Тому іцо єдиним почуттям, яке має людина і в якому Бог не має потреби, є надія.
Бог уже знає майбутнє, а надія притаманна людській істоті, притаманна тому, хто блукає, тому, хто недосконалий, тому, хто не знає, яким буде його майбутнє.
Невідомий Автор
| Прийми цієї миті зірочку у своє серце:
Надія – це твоя зелена зірка. Не відпускай від себе і не давай їй згаснути. Май певність, що вона освітлюватиме твій шлях… будь завжди позитивним і вдячним Богові за все. Будь завжди щасливим і своїм серцем освітлюй серця інших людей. |
КРІСЛО
Донька одного чоловіка попросила священика прийти до них додому і помолитися за її дуже хворого батька. Коли священик увійшов до кімнати хворого, він застав чоловіка в ліжку, голову його підпирало кілька подушок.
Поруч із його ліжком стояло крісло, тому священик припустив, що чоловік знає про його прихід.
– Схоже, ви на мене чекали, – сказав він чоловікові.
– Ні, а хто ви? – запитав той.
– Я – священик. Ваша донька покликала мене, щоб я помолився разом із вами. Коли я побачив крісло біля вашого ніжка, то подумав, що ви знаєте про мій прихід.
– Ах, так, крісло! – сказав хворий чоловік. – Чи могли б ви зачинити двері?
Священик, здивований, зачинив двері.
– Я ніколи нікому цього не розповідав. Усе своє життя я не знав, як саме треба молитися. У церкві постійно чув, що молитися треба, що молитва дарує велику благодать, і так далі, але слова про молитву завжди влітали мені в одне вухо і вилітали в інше, тому в мене не було найменшої ідеї, як слід це робити, і тоді я геть закинув молитву. Так було доти, доки близько чотирьох років тому я не порозмовляв із своїм найкращим другом, і він мені сказав: «Хосе, молитва – це просто розмова з Богом. Пропоную тобі зробити так: сідаєш на крісло, а навпроти себе ставиш інше крісло, і тоді з вірою дивишся на Бога, Який сидить перед тобою. І це не буде якимсь божевіллям, якщо ти так зробиш, бо Він сам сказав: “Я завжди буду з вами”. Тому розмовляй з Ним і слухай Його так само, як ти зараз розмовляєш зі мною і слухаєш мене». Одного разу я так і вчинив, мені це настільки сподобалося, що відтоді став так робити по дві години щоденно. Однак я завжди пильную, щоб мене не побачила моя донька, бо тоді вона б віддала мене в божевільню.
Вислухавши розповідь, священик відчув велике зворушення і сказав Хосе, що все, що він робить, – це дуже добре та щоб не припиняв і надалі так робити; потім він помолився разом із хворим, поблагословив його, намастив його святою оливою і пішов у свою парохію.
За два дні йому зателефонувала донька Хосе і сказала, що батько помер.
Священик спитав:
– Він відійшов спокійно?
– Так, коли я виходила з дому близько другої години дня, він покликав мене до свого ліжка, сказав, як сильно мене любить і поцілував. Коли через годину я повернулася з закупів, то застала його вже мертвим. Але в його смерті є щось дивне, бо, схоже, перш ніж померти, він присунувся до крісла, яке стояло поруч з його ліжком, і поклав на нього свою голову, в такій позі я його і застала. Як ви думаєте, що це може означати?
Священик витер сльози, що навернулись на його очі від хвилювання, і відповів:
– Дай Боже, щоб усі ми могли так відходити.
Невідомий Автор
ДЕРЕВО ПРОБЛЕМ
Столяр, якого я найняв, щоб він допоміг мені відремонтувати стару ферму, щойно закінчив свій перший важкий робочий день. Його електропила зіпсувалась, і через це він змарнував добру годину часу, а тепер ще і його старенька вантажівка відмовляється заводитись. Тож везти його додому довелося мені, дорогою чоловік увесь час мовчав. Коли ми прибули на місце, чоловік запросив мене познайомитися з його сім’єю. Прямуючи до дверей, він раптом різко спинився перед невеличким деревом і доторкнувся до кінчиків його гілок обома руками. Коли двері відчинилися, з ним сталось дивовижне перетворення: його засмагле обличчя сяяло усмішкою. Він обійняв своїх двох маленьких дітей і поцілував дружину. А потім провів мене до машини. Коли ми минали дерево, мені стало цікаво, і я запитав, що ж таке відбулося хвилину тому.
– О, це моє Дерево Проблем, – відповів він. – Я знаю, що мені не уникнути проблем на роботі, та знаю ще одне: ці проблеми не стосуються мого дому, моєї дружини чи моїх дітей. Тому я просто чіпляю проблеми на дерево щовечора, коли приходжу додому. А наступного ранку забираю їх знову.
– Та знаєте, що є кумедним, – додав він, посміхаючись. – Коли я виходжу зранку, щоб забрати свої проблеми, на дереві їх ніколи не залишається стільки, скільки, як пам’ятаю, повісив попереднього вечора.
Невідомий Автор
| Яка мудрість…!!! |
