Притчі 
Світанок подавав перші ознаки життя. Він крадькома спостерігав за рибалками. Двоє чоловіків у високих гумових чоботях по коліно стояли у воді. Вони заворожено пильнували за яскравими поплавцями. Ті байдуже дрейфували ставком. Тиша. Жодного звуку навколо. Лишень оцей штучний шум у вухах, що залишився після міського гамору.
– Ліза вагітна, – прошепотів чоловік у панамі, на краях якої погойдувалися припасовані рибальські гачки.
Його напарник повільно, наче боявся злякати рибу, повернув голову.
– О… – сказав він і перевалився з ноги на ногу.
Дрібна хвиля покотилася ставком.
– Але це не привід лякати рибу, – промовив майбутній батько.
– А як давно? – запитав хвилероб.
– Та є трохи, – чоловік у панамі всміхнувся.
– Це ж чудово. Хлопчик чи дівчинка буде, Вікторе Михайловичу?
– Не знаю, Петре. Ми хочемо, щоби це був сюрприз. Ну, Ліза, певно, мусить знати, а я хочу сюрприз.
– А кого ж ви хочете? – Петро переклав спінінг в іншу руку.
– Якби в цьому питанні, Петре, у людей був вибір, ми б, найімовірніше, так само сумнівалися, кого вибрати, як в очікуванні гадаємо, кого нам Бог пошле. Таємниця, Петре, і робить народження дітей особливо прекрасним.
Віктор Михайлович почав розминати шию. Гачки на панамі смішно загойдалися.
– А все ж таки… кого?
– Скажу тобі так, Петре. Часто буває, що людина конкретно знає, сина хоче чи доньку. У підсумку ж – у сім’ї, де хотіли одну дитину чоловічої статі, є три дівчини. Серед моїх друзів таких ситуацій безліч. А я боюся гадати, Петре… – чоловік закінчив вправу й поглянув на поплавки.
– Ви… та й чогось боїтеся?
– Здається, у тебе клює, Петре!
– Справді? – чоловік швидко повернув голову. Різко присів і потягнув спінінг на себе. Із води вигулькнув срібний бік риби. Вона ляснула хвостом і спробувала зануритися. – Велика! – Петро розпочав дуель. Натягував і відпускав жилку, раз у раз накручуючи котушку.
Віктор Михайлович спостерігав за процесом. Риба не піддавалася. Чоловік заглибився в «роздуми вголос» та наче відключився:
– Узагалі, добре мати в сім’ї і хлопчика і дівчинку. Але як часто можна почути: «А добре було б, якби хлопець був старший» чи «А добре було б, якби дівчина була старшою». А тут більше залежить від Божих планів, Петре.
– Вікторе Михайловичу, Вікторе Михайловичу… – Петро смішно крутив спінінгом навсібіч. Риба вперто не хотіла ставати обідом.
– Усе ж добре було б, якби в сім’ї був і «татів син», і «мамина доня». Тоді розподіл любові та уваги в сім’ї стане дуже гармонійним. Батько хоче мати друга, з яким можна їздити на риболовлю, сидіти за шахами, майструвати щось. Дивувати своїх дружину й доньку, маму та сестру. Зі свого боку, жінка хоче мати подругу, яка їй допомагатиме. З якою вони ділитимуться секретами й одягом, – Віктор Михайлович повністю розчинився у своїх мріях і перестав помічати, що діється зовсім поруч.
– Вікторе Михайловичу, Вікторе Михайловичу…
– І все одно, Петре, «татова доця» й «мамин син» – це звучить набагато дивовижніше. Жінка хоче сина, який стане продовженням її любові до чоловіка. А чоловік – доньку, яка стане його продовженням любові до жінки. Матір набагато краще може навчити сина ставлення до протилежної статі. А батько – навчити донечку розуміння того, яким має бути чоловік, вартий її любові.
– Вікторе Михайловичу, ви це спеціально?!
– А як любо спостерігати, Петре, коли тато заплітає своїй дівчинці кіски. І так само любо дивитися, як батько із сином грають разом у баскетбол. А як чудово, Петре, коли дорослий син носить маму на руках, а не менш доросла донька стрибає татові на шию з міцними обіймами.
– Я тут, Вікторе Михайловичу, я тут! Я вас чую, а ви мене – ні!
– Дуже добре, Петре, дуже добре! Усе це – ідеальна формула перехресних сімейних стосунків. Можливо, саме тому в сім’ях і виникають конфлікти, коли там не вистачає чи сина, чи доньки. Порушується ця природна скерованість перехресної любові, Петре… Варто зрозуміти одне: сім’я – це справжня гармонія.
– Так-так, Вікторе Михайловичу! Дуже добре, але…
– Що?
– Карп, Вікторе Михайловичу…
– Карп?.. – замислено повторив чоловік. І, ніби похопився, швидко та впевнено відповів: – А знаєш що, Петре, мабуть, все-таки доньку!
– Доньку…
– А тоді обов’язково сина! – зі щасливою усмішкою завершив Віктор Михайлович.
Розгублений Петро обіймав щойно впійману велетенську рибину…
