Курка-пловчиха

Відповідь є на кожне запитання. Тут важливо, кому їх ставити, ці запитання. Так. У мене в житті така людина є. Наприклад, я її запитую:

– Григоровичу, – людину звуть Григоровичем, – чому ти лисієш, Григоровичу?

Він, чухаючи поріділу потилицю, відповідає:

– Це правильне запитання. Зараз отримаєш правильну відповідь. Я лисію тому, що волосся випадає, а назад не виростає.

Правильна відповідь на правильне запитання.

Григорович, наприклад, якщо знає відповідь, відповідає неквапливо та ґрунтовно. Якщо не знає, відповідає:

– Григорович не готовий до відповіді. Запитаєш завтра.

Трапляється, що він не готовий до відповіді роками, і ти своє запитання або забуваєш, або забиваєш в «Гугл», отримуючи розлогі, проте туманні відповіді. Тож краще все ж таки запитувати в Григоровича.

– Григоровичу, ти навіщо купаєш курку?

(Ні, тут не помилка. Саме «купаєш», а не «купуєш».)

– Правильне запитання, – підіймає пальця Григорович. – Зараз дам тобі правильну відповідь.

«А чому раптом про курку?» – запитаєте ви. Це правильне запитання. Зараз дам вам правильну відповідь.

З куркою було таке.

Ми навесні якось запросили Григоровича до себе, але Григорович сказав, що він не може нікуди їхати, бо повинен купати курку. Не купувати, а купати. Ми одразу ж знайшли привід приїхати до Григоровича додому, щоби подивитись, як він це робить. І головне, дізнатися, навіщо, з якою метою. І як до цього ставиться сама курка. Тобто щоби ставити правильні запитання, на які Григорович може дати правильні відповіді.

Цю курку Григорович назвав курка Кишинів. Григорович, аби не плутатись і не напружувати занадто пам’ять, узагалі називає всіх своїх домашніх тварин або назвами міст, звідки, наприклад, привіз курчат, поросят чи іще когось, або прізвищами та іменами своїх підлеглих і співробітників. У нього, наприклад, є курка Дзимбалюк, курка Таранда, курка Бровари, півень Зіна Іванівна, на честь Зіни Іванівни, завскладом, корова Олександрія-товарна і свиня Теребовля Тернопільської області. А котика свого Григорович як виняток назвав Кіркоровим Філіппом. Ну просто дуже схожий – чорний, патлатий, задирикуватий, верещить. І нервова система нестабільна.

Григорович, хто не знає, старшина на заставі. А застава на кордоні. І господарство Григорович тримає для того, щоб підгодовувати яйцями, молоком та м’ясом цих задохликів, як він називає новобранців, – поголених, розгублених, переляканих і завжди голодних.

Одне слово, ми приїхали на заставу дивитися на водні процедури курки Кишинів.

По-перше, навіщо.

Всі кури як кури – І Дзимбалюк, і Бровари, й інші курочки: несуть яйця, доповідають по формі і гуляти, а Кишинів, як пояснив Григорович, понадилася ховати знесені яйця і гратися з ними в дочки-матері. Тобто всідалася на них, примовляючи: – Ціп-ціп-ціп, мої курчатка, ціп-ціп-ціп, мої малятка, мої жовтенькі комочки, мої дочки і синочки.

І хитра ж яка – тихцем знесе яєчко, сяде і сидить, горда та набундючена. Ну тобто вся така з розпушеним пір’ям.

Ось Григоровичу й підказали: щоб вона яйця не ховала, щоб на них не сідала, треба її, цю курку, у воду занурювати.

По-друге, як.

Це легко. Дружина Григоровича Ліза скаржиться всім, що Григорович геть з глузду з’їхав і на руках носить всю свою худобу. Виявилося, що правда – буквально на руках їх носить. Отож Григорович обережно брав курку Кишинів, ніс її через велике подвір’я якнайближче до криниці й занурював у діжку зі свіжою, щойно набраною водою. І так тримав. На руках, щоби курка Кишинів не втопилася. Кишинів борсалася на поверхні, перебирала в діжці своїми жовтими кігтистими лапами, енергійно плескала по воді, а навколо пожвавлено збиралися інші кури та півень Зіна Іванівна. Зловтішно спостерігали вони за водними випробуваннями курки Кишинів, перезиралися, єхидно і знущально кудкудакали.

– Так завжди в житті, – на моє правильне запитання дав правильну відповідь Григорович. – Тільки-но особистість виокремлюється чимось незвичайним, тільки-но стає особливою, одразу ж збирається натовп і зловтішно спостерігає, чим закінчиться справа. І при цьому заздрять, достеменно заздрять, це я вам кажу, Григорович.

Та, власне, не лише кури, але й вся застава нишком спостерігала, як навколо криниці в один і той самий час чинно збирається все домашнє птаство, і всі розсідаються дивитися синхронне плавання Григоровича та курочки Кишинів.

І курка Кишинів, як пояснює Григорович, несподівано підсіла на водні процедури. І справді ж добре: спека, півні ходять спітнілі, із дзьобів крапає, кури риють собі ями в пилюці та в них вкладаються, щоб перебути полуденну спеку, а курка Кишинів насолоджується нагрітою сонцем купіллю і шурує собі потім подвір’ям ділова, енергійна, бадьора. І до того дійшло, що тільки-но вийде вранці Григорович на ґанок – а курка Кишинів йому під ноги, дивиться запитально: мовляв, ну шо, старшина, ходімо? Скупнемося?

Через місяць телефонує Григорович. Каже, приїздіть, щось розповім. Ми схопилися, звісно. Григорович, він майстер не тільки відповідей на запитання, але ще й розповідей.

Виявляється, героїчна курочка Кишинів завдяки щоденному купанню перевернула своє життя, підвищила імунітет, несучість і досягла омріяної мети. Але не вдома, а у віддаленому від рідного обійстя районі – влаштувалася поряд із водокачкою, куди ніхто майже не ходив, і зайнялася своїми прямими обов’язками, котрими її природа щедро обдарувала: нестися і висиджувати.

Звісно, Григорович дивувався деякий час, що його ніхто на порозі не зустрічає, ніхто купатися не проситься, але заклопотаний був сильно – комісія, перевірка. А щойно звільнився, почав шукати. І тут йому зателефонували: Григорович, а чи не ваша курочка біля водокачки сидить, надто вже вигляд у неї гордий та розумний.

Григорович побіг – спека, далеко, втомився, спітнів. Дивувався, як його курочка Кишинів туди добрела, який характер у неї виявився, ну… Прийшов, а вона сидить – змарніла, змужніла, впізнала свого товариша по плаванню в діжці, щось пролопотіла знічено, очі сором’язливо опустила, квокнула, мовляв, ось, старшина, сиджу тут… як бачиш… висиджую…

А на спині в неї вже двоє жовтих курчаток цвірінькають «мама-мама».

– А така худе-е-енька, – приповідав Григорович, – а така змучена… Ніхто ж не кормив бідненьку…

Почав бігати туди, у таку далечінь, підгодовувати.

Наступного дня вже сім курчаточок. А ще за день – десять!

Вивела вона – Григорович, розповідаючи, радісно та з гордістю сплескував – сімнадцять штук! Щоправда, вижили дванадцять. То Григорович спеціально в місто поїхав, на інкубаторну станцію, взяв іще курчат, підклав їй, щоб було скільки було – сімнадцять. Перевіз всю курячу родину додому, ходить курка Кишинів пишна, мати-героїня. І звичку до купання не покинула, злітає на діжку з водою, чекає, коли її занурюватимуть.

І дружині, і команді своїй просто в нашій присутності, аби свідки були, перед строєм на вечірній повірці оголосив Григорович, що хто цю курочку Кишинів зачепить, хто її зачепить!.. Так… Григорович стискав кулак і розгнівано ним потрясав – він не знає, що зробить.

– Тепер, – сказав Григорович, – вона буде жити на заставі завжди і в найбільш привілейованому становищі. Питання є? – запитав Григорович.

Питань не було.

Зміст