Притчі Одного дня атеїст прогулювався уздовж обриву, посковзнувся і впав вниз. Падаючи, йому вдалося вхопитися за гілку маленького дерева, що росло з розщілини в скелі. Знаходячись у такій ситуації, він зрозумів усю безвихідь свого положення: внизу були покриті мохом валуни, а способу піднятися нагору не було. Його руки, якими він тримався за гілку, з кожним моментом слабнули. “Ну, – подумав він, – лише один Бог може врятувати мене зараз. Я ніколи не вірив у Бога, але, можливо, помилявся. Втрачати мені все рівно нічого”.
І от він звернувся:
– Боже! Якщо Ти існуєш, врятуй мене, і я віритиму в Тебе!
Відповіді не було. Він покликав знову:
– Будь ласка, Боже! Я ніколи не вірив у Тебе, але якщо Ти врятуєш мене зараз, я з цього моменту віритиму в Тебе.
Раптом пролунав голос:
– О ні, не будеш, Я бачу, що написано в твоєму серці!
Атеїст так здивувався, що ледь не випустив гілку.
– Будь ласка, Боже! Я насправді думаю так! Я віритиму!
– Ну, добре, Я допоможу тобі, – знову почувся голос. – Відпусти гілку.
– Відпустити гілку?! – вигукнув атеїст. – Чи не думаєш Ти, що я божевільний?
Споживіть і побачите, що благий Господь. Блажен муж, що уповає на Нього. (Псалом 33:9)
