Притчі В одного віруючого чоловіка був невіруючий син. Батько сильно переживав, але ніяк не міг прищепити хлопцю живої віри в Бога. Відчуваючи наближення смерті, він покликав сина:
– Виконай одне моє прохання.
– Яке, тату?
– Коли я помру, ти сорок днів приходь у цю кімнату хвилин на п’ятнадцять.
– А що мені при цьому робити?
– Нічого не треба робити. Просто сиди. Але щодня не менше п’ятнадцяти хвилин.
Син поховав батька і в точності виконав прохання: являвся щодня в кімнату і просто сидів. Так минуло сорок днів, після яких хлопець сам прийшов у церкву і став глибоко віруючою людиною.
Лише через багато років, він усвідомив, наскільки мудрим був батьківський заповіт.
Батько зрозумів, що в молодих занадто швидкий ритм життя, суцільна метушня і ніколи подумати над вічним: про сенс життя, про свою душу, про безсмертя, про Бога. Але варто лише зупинитися, побути в тиші – і Господь постукає в серце.
Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною. (Одкровення 3:20)
