Притчі Бог створив мене на половину
– Скажи мені, хто тебе створив? – запитав священик маленького хлопчика.
Малий задумався на хвильку, а тоді підняв голову і сказав:
– Половину мене створив Бог.
– Як так? Що означає «половину»?
– Це означає, що Бог створив мене маленького, а рости мені потрібно самому.
«Рости самому» – життєве завдання для кожного.
Куди ж я їду?!
Усі знали, що головний суддя містечка, Олівер Вендель Холмс, трохи забудькуватий. Одного дня, їдучи потягом із Вашингтону, він детально вивчав матеріали нової судової справи. Раптом у вагон зайшов контролер. Він попросив пасажирів приготувати квитки для перевірки. Коли контролер підійшов до судді, той почав шукати квиток, та ніяк не міг знайти. Витрусив геть усе з кишень, перегорнув усі документи, але все надарма.
– Не турбуйтеся, пане суддя. Я знаю, що ви знайдете квиток. Будь ласка, надішліть мені його поштою, коли повернетеся до Вашингтону.
У відповідь Холмс сумно похитав головою:
– Дякую, добрий чоловіче, але ви не розумієте суті проблеми. Справа не в тому, чи купив я квиток, а в тому, що тепер я не знаю, куди їду!
А куди прямуєш ти?
Перспектива все змінює
Якою буде твоя реакція, якщо, запитавши когось: «Скільки буде 8 поділити на два?» – отримаєш відповідь: «0»?!
Нісенітниця, чи не так?!
Проте хвильку подумай і згадай, як виглядає цифра 8? Чи не складається вона з двох нулів, акуратно поміщених один на одному?!
Поміркуй і про іншу можливість. Якщо цю ж цифру поділити «посередині», то вийде дві трійки, що дивляться одна на одну. З цієї перспективи, поділивши 8 на 2, отримаємо 3.
Подорож
Ця подорож розпочалася з дня твого народження. У тебе не було вибору, коли чи де її розпочинати, ніхто не вручав тобі мапу ані не давав жодних орієнтирів. Єдине, що ти знаєш, – ця мандрівка колись закінчиться.
Звісно, у цій подорожі слід дотримуватися певних правил, але вивчати їх тобі доводиться вже по дорозі. Більше того, ти не можеш їх контролювати. Ймовірно, ти навіть не знаєш, мети своєї подорожі, хоча інші твердять, що вона добре їм відома.
Тобі лише відомо, що, розпочавши мандрівку, ти мусиш продовжувати її кожного дня, незалежно від того, подобається вона тобі чи ні. Перші кроки ти робив (-ла), не володіючи жодними засобами чи власністю, і коли завершиться твоя путь, будеш змушений (-на) залишити все, що надбав (-ла). На додачу до всього по завершенню дороги будеш винагороджений (-на) або покараний (-на) за свої земні труди.
Ця подорож зветься життям, і ніхто не може її змінити. Хоча знай: віра і почуття гумору можуть пом’якшити круті повороти чи падіння.
Морські зірки
Літній чоловік прогулювався пляжем, коли враз побачив хлопця, який збирав на березі морських зірок та жбурляв їх у воду. Підійшовши ближче, чоловік запитав, навіщо він це робить. Хлопець коротко відповів, що морські зірки, яких прибило на берег, гинуть без води і висихають від спеки.
– Але ж їх тут тисячі, ти не можеш поскидати всіх у воду. І взагалі, це безглузде заняття, яке не приносить нікому користі.
Хлопець зупинився, підняв голову і, тримаючи в руці морську зірку, сказав:
– Але це принесе користь ось цій зірці, – і кинув її якнайдалі в море.
Поглянь навкруги…
Надворі відчувалося наближення Різдва. Люди метушилися на вулицях, роблячи останні покупки. Маленька дівчинка в зношеному одязі пробиралася поміж людьми та їхніми пакунками. Багато хто знав, що її звати Неллі. І в твоєму місті чи селі обов’язково знайдеться така дівчинка.
Люди то забігали, то вибігали з магазинів, і Неллі також блукала слідом за ними. Але свій похід вона обмежувала огляданням вітрин. Заходити всередину без грошей не було жодного змісту. Дівчинці ледве вдавалося так-сяк перекусити, щоб утамувати голод. А смачного домашнього обіду вона не їла вже давно. Неллі з цікавістю розглядала барвисті світла, кольорові різдвяні свічки і різноманітні прикраси на вітринах магазинів.
Ось і кондитерська. Різні торти, тістечка та кекси наче дивилися на неї, і від того Неллі почувалася ще голоднішою. Але відірвати очей від вітрини вона теж не могла. Тож підійшла ще ближче і почала уважно розглядати всі деталі випічки. Раптом із крамниці визирнув кондитер.
– Геть звідси! – крикнув він до неї своїм гучним голосом.
Від переляку Неллі аж підстрибнула і чимдуж побігла геть. Цих двох слів було досить, щоб змусити дівчинку втікати. Діставшись додому, вона побачила, що бабуся спить. Сон був чи не єдиним їхнім рятунком, адже допомагав забути про голод і вбогість. Неллі теж обрала цей спосіб і невдовзі таки заснула, хоча надворі ще довго лунали колядки та було чути святковий передзвін…
А в твоїй окрузі є така Неллі? Поглянь навкруги…
Завжди будь напоготові
У приймальній однієї судноплавної компанії зібралося чимало люду. Всі вони прийшли на співбесіду щодо вакантної посади оператора на судні. Слово за словом між ними зав’язалася палка дискусія, ніхто не звертав уваги на періодичні оголошення, що лунали з гучномовця.
Згодом до кімнати зайшов ще один претендент на посаду і тихо сів неподалік. Через кілька хвилин він підняв голову, встав і зайшов у кабінет. А невдовзі вийшов звідти з посмішкою на обличчі та з контрактом на працю в руках.
– Чекай-но, як тобі вдалося нас випередити, ти ж прийшов пізніше? – вигукнув один із присутніх у залі.
– Будь-хто з вас міг отримати цю роботу, якби прислухався до оголошення.
– Якого ще оголошення?
– Коли я зайшов сюди і сів, то почув оголошення: «Людина, яка претендує на цю посаду, має бути завжди напоготові. Тож перший, хто почує це повідомлення і зайде в мій кабінет, стане оператором на моєму пароплаві».
Перешкоди? Подолай їх!
Старий фермер щороку орав поле. Кожного разу йому доводилося оминати плугом великий камінь, що лежав посередині. Через нього він пошкодив не один плуг і не раз спіткнувся. Та каменюка страшенно його дратувала.
Одного дня, коли черговий плуг зігнувся від зіткнення з каменем, чоловік врешті вирішив позбутися цієї перешкоди. Він узяв лом і з усіх сил став підважувати камінь. Виявилося, що той злощасний камінь був не такий уже й великий, як здавалося фермеру. При першому ж ударі кувалдою чоловік розтрощив каменюку і лише посміхнувся при думці, скільки проблем вона створювала йому всі ці роки, а як легко вдалося її позбутися.
Можливо Ваш шлях перешкоджає такий самий камінь?
Ось мої однодумці!
Один чоловік переїхав жити в інше місто і довго шукав там релігійну спільноту, до якої міг би приєднатися. Кожної неділі він навідувався до іншого храму, прислухався до проповідей та розмов людей, але всюди почував себе незатишно. Уже втрачаючи надію, він якось зайшов до храму і почув такі слова священика: «Ми полишили незавершеними речі, які могли закінчити, і робили те, за що не слід було братися». Чоловік тихенько сів на лавку і з полегшенням промовив до себе: «Ось мої однодумці! Дякувати Богу, я таки знайшов їх».
Я ж створив тебе!
На вулиці стояла жебрачка та просила харчів чи грошей на прожиття. Її вбрання було подерте та брудне, а волосся – розпатлане та скуйовджене. Вряди-годи перехожі, зглянувшись на її жалюгідний вигляд, кидали якусь копійчину.
Один заможний чоловік, побачивши цю доволі молоду, але таку опущену жінку, аж оторопів. Ввечері, що б він не робив удома, коли вечеряв чи бавився з дітьми, чи коли відпочивав, – постійно думав про ту жебрачку. Відчуття несправедливості переповнювало його серце. Подумки він звертався до Бога: «Господи, чому дозволяєш такому траплятися? Чому не допоможеш цій бідолашній?» Раптом він почув внутрішній голос, що промовив наче у відповідь: «Я ж створив тебе!»
Рай і пекло
Одна легенда оповідає, як один чоловік розмовляв із Богом про небо та пекло.
– Я покажу тобі пекло, – мовив Бог, коли вони заходили в кімнату, посередині якої був великий казан їжі.
У кімнаті так смачно пахло, що чоловікові аж дух перехопило. Навколо казана сиділо багато людей. Всі вони були надзвичайно худі та втомлені. Кожен з них мав ложку з довжелезною ручкою, щоб дістати їжу з дна казана. Біда полягала в тому, що їсти з такої ложки було неможливо: ніхто не міг донести їжу до рота, бо вона падала на півдорозі. Саме тому, зрозумів чоловік, жителі цієї кімнати страждали від голоду.
– Тепер я покажу тобі рай, – мовив Бог і повів чоловіка до іншої кімнати, що на вигляд була ідентичною до попередньої.
Там теж був казан з їжею. З нього йшла пара і долинав апетитний аромат. Все було однаковісіньке, але люди, що сиділи навколо казана і також тримали в руках довгі ложки, виглядали щасливими і ситими. Чоловік не міг втямити, у чому тут криється загадка.
– Все просто – сказав Бог. – Ці люди навчилися годувати одне одного.
Методи молитви
Якось учень запитав у свого духовного наставника:
– Що зробити, аби досягнути єдності з Богом?
Учитель відповів:
– А скажи-но, що ти можеш зробити для того, аби зранку на небі з’явилося сонце?
– Нічого. Тоді навіщо ти вчиш нас, як краще молитися?
– Щоби ти не проспав, коли сходитиме сонце.
