Божа таємниця – Частина 3

Ставлення до роботи

bozha-tayemnytsya_24

Колись давно, у дванадцятому столітті, один мандрівник ішов через Францію, де саме тривали будівельні роботи.

Він підійшов до одного з робітників і запитав:

– Над чим працюєш?

– А ти не бачиш? – нервово відповів той. – Не маючи добрих знарядь, я докладаю неймовірних зусиль, щоб порізати ці брили каменю, а мій керівник лише наказує, куди їх скласти. Ця каторжна робота зведе мене в могилу.

Чоловік хутко підійшов до іншого працівника і задав йому те саме запитання:

– Над чим працюєш?

– А ти не бачиш? Я обрізаю ці брили, щоб надати їм потрібної форми і скласти згідно з планом архітектора. Ця виснажлива і рутинна робота, але так я заробляю п’ять франків у день і можу прогодувати свою сім’ю.

Подумавши хвильку над почутим, подорожній побачив неподалік ще одно робітника.

– Над чим працюєш? – вже втретє запитав він.

– А ти не бачиш? Я будую величний собор.

Третій робітник однозначно отримував задоволення від своєї праці.

А як Ви ставитесь до своєї роботи?

Заохочення

bozha-tayemnytsya_25

Одного разу до Данте Габріеля Розеті, відомого поета та художника, що жив у ХІХ-му столітті, підійшов літній чоловік. Він попросив митця висловити свою думку щодо кількох малюнків. Дідусеві було дуже цікаво, чи мав автор цих робіт художній талант. Розеті неквапно переглядав малюнки, хоча відразу побачив, що вони нічого не варті. Їм бракувало стилю, а їх автору – навиків. Подумавши хвильку, він віддав старенькому роботи і сказав, що, на жаль, не бачить у них великого таланту. Художник не хотів говорити щось образливе, але й не міг збрехати дідусеві.

Звісно, почуте засмутило чоловіка, але він швидко опанував себе і подякував за критику. Вже перед виходом повернувся і попросив оцінити ще кілька робіт.

– Ці твори, – сказав старий, – малював молодий хлопець.

Розеті не полінувався переглянути ще одну папку малюнків і відзначив, що ці роботи дуже добрі:

– Цей юнак має справжній талант. Йому треба вчитися, щоби стати професійним художником. Якщо працюватиме над собою – матиме велике майбутнє.

Розеті спостеріг, що дідусь утішився почутим.

– Може, це малюнки вашого сина чи родича? – запитав він.

– Ні. Це мої роботи. Я намалював їх сорок років тому, але тоді не знайшлося нікого, хто б мене заохотив чи похвалив. Тому я швидко втратив ентузіазм і покинув малювання.

Завжди кажи, що любиш

bozha-tayemnytsya_26

Літній пан часто навідувався до антикварної крамнички в передмісті. Він охоче спілкувався з власниками і завжди щось цікаве розповідав їм.

Одного дня, коли цей покупець, попрощавшись, вийшов із крамниці, дружина власника сказала:

– Який же милий цей дідусь! Він додає мені натхнення до праці.

– Наступного разу неодмінно скажи йому про це, – запропонував їй чоловік. – Думаю, твої слова втішать старенького.

Проте більше дідусь до них не заходив. Десь через рік до антикварної крамнички завітала молода жінка і сказала, що вона його дочка. На жаль, її батька вже не було серед живих.

Власник крамнички розповів, якими думками дружина поділилася з ним після останнього візиту її батька.

– Як шкода, – сказала донька покійного, витираючи сльози, – він завжди так потребував слів підтримки та похвали.

Увечері продавець сказав своїй дружині:

– Якщо любиш і поважаєш людину, завжди кажи їй про це. Іншого шансу в тебе може не бути.

Батько смерті

Близько сотні років тому один чоловік, узявши до рук ранішню газету, не повірив своїм очам: у колонці некрологів він побачив своє ім’я. Хтось написав і подав у друк повідомлення про його смерть. Шокований чоловік наважився прочитати, що ж там написано. Кожній-бо людині цікаво дізнатися, що люди скажуть про неї після смерті.

«Помер батько динаміту» – такими були перші слова некролога, адже той чоловік і справді винайшов динаміт. Весь текст був схожий на заголовок. Невідомий автор описував життя і смерть того, хто своїми руками винайшов смерть.

Чоловік призадумався. Він не хотів залишатися в пам’яті людей «батьком смерті». Саме того ранку він вирішив, що має зробити щось цілком протилежне, спрямоване на мир у світі.

Тому тепер ми згадуємо Альфреда Нобеля насамперед як засновника Нобелівської премії миру, а не як винахідника динаміту.

bozha-tayemnytsya_27

Ставлення все змінює

Убога вдова мала двох синів, які про неї піклувалися. Кожного дня від ранку до вечора вона думала про них та переживала за їхню працю. Один із синів продавав парасолі. Тож щоранку мати відчиняла вікно і дивилася, якою буде погода. Якщо було похмуро і падав дощ, вона з радістю казала:

– Сьогодні мій син матиме добрий прибуток, бо людям знадобляться парасолі.

А коли на небі світило сонце, мати почувалася пригніченою, адже боялася, що її син не продасть жодної парасолі.

Другий син теж працював у торгівлі, але продавав інші пристрої – вентилятори. Щоранку стара жінка виходила на поріг дому і дивилася, якою буде погода. Якщо на небі світило сонце, вона тішилася, що її син зможе продати багато вентиляторів. Але якщо падав дощ чи дув сильний вітер, вона з сумом думала, що син, мабуть, не продасть жодного вентилятора.

Так проминали дні її життя – завжди була причина для смутку та відчаю. Проте одного ранку вона зустріла сусідку, що саме виходила з дому. Привітавшись, поділилася з нею своїми переживаннями.

– Чому ти засмучуєшся? – мовила сусідка. – Якщо світить сонце, то щастить твоєму молодшому синові, а якщо падає дощ – виграє старший. Вони обоє допомагають тобі грошима. В будь-якому випадку ти матимеш за що жити.

Зрозумівши цю просту істину, старенька змінила своє ставлення до життя. Відтоді вона почувалася щасливою і раділа кожному дню.

bozha-tayemnytsya_28

Знайди когось у потребі

Відомий психіатр Карл Менінґер якось читав лекцію на тему психічного здоров’я. Після виступу він погодився відповісти на питання слухачів.

Один чоловік підняв руку:

– Лікарю, що ви порадите людині, яка перебуває на грані нервового зриву?

Більшість слухачів були переконані, що лікар стане розповідати, наскільки важливо в такі моменти йти до психолога, консультуватися з лікарями, але, на їхнє превелике здивування, він відповів:

– Цій людині слід вийти з дому, знайти на вулиці потребуючого і допомогти йому.

bozha-tayemnytsya_29

Як витримувати критику

Один посадовець старався сумлінно виконувати всі свої обов’язки. Проте іноді він таки помилявся, за що його гостро критикували. Репортери висвітлювали його похибки та непродумані слова у випусках новин, писали про це в газетах, люди переповідали їх одні одним, і дуже скоро вся округа гомоніла тільки про його бездарність.

Не витримавши усієї цієї критики, він поїхав до друга, який жив у селі. Саме з ним він міг поділитися своїми проблемами.

– Я так важко працюю, докладаю колосальних зусиль, а вони все одно критикують. Що ж мені робити? – бідкався він.

Старий фермер уважно прислухався до свого приятеля, але не міг нічого розчути, бо його собака постійно гавкав на повний місяць, що яскраво світив у небі. Чоловік вийшов на подвір’я, щоб угамувати пса. Врешті фермер повернувся до хати і сказав:

– Потребуєш поради, як витримувати критику? Ось подивися на цього собаку. Він гавкає, бо надворі світить місяць. Інстинкт підказує йому про можливу небезпеку. Затям, люди завжди знаходитимуть недобрі слова, критикуватимуть твою роботу, але ось тобі урок: собака гавкає, але місяць продовжує світити.

bozha-tayemnytsya_30

Немає таланту…

Молодий художник намагався продати свої роботи, проте у жодному видавництві їх не приймали. А один редактор відверто сказав хлопцеві, що в нього немає таланту. Та художник твердо вірив, що зможе досягнути своєї мети, якщо й надалі працюватиме. Врешті-решт він влаштувався на роботу в церковному віснику. Зарплату отримував невелику, тому змушений був винаймати тісну кімнатку в напівпідвальному приміщенні. Там він продовжував малювати, надіючись, що настане час, коли всі його роботи розкуплять. Мабуть, натхнення художникові додавала мишка, яка жила в підвалі, адже малював він кадрики до мультфільму, де головним героєм мав бути Мікі Маус.

Так починав свою кар’єру відомий американський художник-мультиплікатор Волт Дисней.

bozha-tayemnytsya_31

Не поспішай з діагнозом

Одному чоловікові надокучало дзеленчання у вухах, набряки під очима і почервоніле лице. Твердо вирішивши з’ясувати причину цих симптомів, він упродовж трьох років бігав від одного лікаря до іншого. Перший вирізав йому мигдалики, другий зробив операцію на апендикс, а третій сказав, що треба зробити томографію. Чоловік навіть пробував лікуватися козячим молоком у Швейцарії, проте жодного позитивного результату це не дало. Останній лікар, до якого звернувся чоловік, поставив йому сумний діагноз: «Ви безнадійно хворі. Жити вам залишилося не більше як пів року».

Ошелешений такою новиною, чоловік покинув роботу, продав нерухомість і вирішив з насолодою провести останні місяці свого життя.

Якось він зайшов до кравця, щоб замовити собі елегантний костюм.

Помірявши об’єм шиї клієнта, кравець написав: «42 см».

Чоловік, що спостерігав за діями майстра, заперечив:

– У мене 40-вий розмір. Це помилка.

Кравець ще раз поміряв шию клієнта і ствердно повторив:

– Таки 42.

Проте чоловік ніяк не міг заспокоїтися. Він переконував кравця, що завжди носив речі меншого розміру.

– Гаразд, – мовив кравець, – я пошию так, як ви бажаєте, але, будь ласка, потім не приходьте зі скаргами, що у вас дзеленчить у вухах, набрякає під очима або червоніє обличчя.

bozha-tayemnytsya_32

Суть тактовності

Султан покликав своїх провидців, щоби дізнатися скільки років він проживе.

–  Пане, – сказав перший провидець, – бачу, що вам доведеться поховати своїх синів.

Почувши це, султан розлютився і наказав відшмагати того чоловіка.

Тоді володар поцікавився, що думає з цього приводу другий провидець.

– Пане, – поштиво звернувся до султана другий провидець, – я бачу, що ви житимете довго. Ви навіть переживете всю свою сім’ю.

Як не як, султану було приємно почути таку вістку, і він відіслав провидця додому зі щедрими дарами.

Обоє провидців сказали правду. Проте один із них мав такт, а другий – ні.

bozha-tayemnytsya_33

Точка зору все змінює

В одній сім’ї підростали близнята. На вигляд вони були схожі, мов дві краплі води, і завжди носили однаковий одяг, проте їхні погляди на життя кардинально відрізнялися. Один син був оптимістом, а другий – безнадійним песимістом. Батьки непокоїлися, як вони даватимуть собі раду, коли виростуть, тому вирішили проконсультуватися у психолога.

І той запропонував такий план. До дня народження синів батьки мали придбати два різні подарунки і покласти їх у різних кімнатах. Для песиміста – найкращу іграшку, а для оптиміста – коробку здутих повітряних кульок. Батьки довіряли цьому фахівцеві, тож зважилися на такий експеримент.

І ось нарешті вони дочекалися Дня уродин своїх синів. Батьки тихенько підглядали, як відкриватимуть подарунки їхні діти. Підійшовши до дверей песиміста, побачили, що той сидить посеред кімнати і голосно ридає, повторюючи:

– Який негарний колір. Ця іграшка точно скоро зламається, і взагалі, мені вона зовсім не подобається.

Тоді вони тихенько підійшли до дверей сина-оптиміста. Він сидів на ліжку, розглядав кульки і весело наспівував:

– Якщо є кульки, скоро буде і святковий торт!

bozha-tayemnytsya_34

Наступна

Божа таємниця – Частина 4

Мотивація Зіґ Зіґлар Колись у Техасі жив один багатій. Було в нього всього доволі: сотні ... Читати далі

Попередня

Божа таємниця – Частина 2

Бог створив мене на половину - Скажи мені, хто тебе створив? - запитав священик маленького ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *