Притчі 
На галявині, серед величезного лісу, жив собі чарівник, який мав велику отару овець. Щодня він з’їдав одну вівцю зі стада. Вівці завдавали чарівникові чимало клопоту – вони розбігалися по лісі, і йому доводилося багато часу марнувати на те, щоб спіймати одну вівцю, а решту знову зігнати докупи. Звісно, вівця, яку він мав убити, відчувала це, починала чинити відчайдушний опір, і її крики лякали інших. Тоді чарівник вигадав хитрість: він розмовляв з кожною вівцею наодинці, і кожній навіював щось.
Одній він сказав:
– Ти не вівця, ти – така сама людина, як і я. Ти не маєш чого боятися, бо я вбиваю і з’їдаю тільки овець, а ти єдина людина в цій отарі, а значить – мій найкращий друг.
Другій він наговорив:
– Чому ти втікаєш від мене, як інші вівці? Ти ж левиця, і тобі не треба нічого боятися. Я вбиваю тільки овець, а ти – мій друг.
Третю він умовляв:
– Послухай, ти не вівця, ти – вовчиця. Вовчиць я поважаю. Я далі буду убивати одну вівцю зі стада, однак вовчиця, найкращий друг чарівника, не має боятися нічого.
І навіть вівці, яких він убивав, перестали чинити опір. Він запрошував їх у свій двір, як найкращих приятелів, і просив розповісти, як їм живеться в отарі. Жертва охоче йшла за ним і радісно розповідала про все, а потім чарівник убивав її.
Чарівник був дуже задоволений – він високо підняв самооцінку кожної з овець, а вони перестали морочити собі голову думками про неминучу смерть. Упродовж багатьох років чарівник легко давав раду велетенській отарі, і, найцікавіше, що інші вівці почали допомагати йому, доповідаючи про дивну поведінку якоїсь надто кмітливої вівці, після чого наступного дня чарівник радо її з’їдав.
* *
Сатана також прагне піднести нашу самооцінку, навіяти, що ми особливі, зробити нас своїм “другом”. Але тільки для того, щоби потім з’їсти. Він – батько брехні, і йому не можна довіряти за жодних обставин.
Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди. (Євангеліє від Іоана 8:44)