Притчі 
Маленький хлопчик спитав у мами:
– Чому ти плачеш?
– Бо я – жінка.
– Не розумію!
Мама обійняла його і сказала:
– Ти цього ніколи не зрозумієш, ніколи.
Тоді хлопчик спитав у батька:
– Чому мама інколи плаче без причини?
– Всі жінки інколи плачуть без причини, – тільки й зміг відповісти батько.
Згодом хлопчик виріс, став чоловіком, але не переставав дивуватися: “Чому ж жінки плачуть?”
Врешті-решт спитав він у Бога. І Бог відповів:
– Замисливши жінку, Я хотів, щоб вона була досконалою. Я дав їй плечі такі сильні, щоб вдержати цілий світ, і такі ніжні, щоб тримати дитячу голівку. Дав їй дух такий сильний, щоб терпіти пологи та інший біль. Я дав їй волю таку сильну, що вона йде вперед, коли падають інші, і піклується про недужих та втомлених, не скаржачись. Я дав їй доброту любити дітей за будь-яких обставин, навіть якщо вони кривдять її. Я дав їй силу підтримувати чоловіка, попри всі його вади.
Я створив її з його ребра, щоб вона захищала його серце. Я дав їй мудрість зрозуміти, що добрий чоловік ніколи не завдає жінці болю навмисне, але подеколи випробовує її силу та рішучість стати пліч-о-пліч з ним без вагань.
І врешті Я дав їй сльози. І право проливати їх, де і коли потрібно. І тобі, сину мій, треба зрозуміти, що краса жінки в очах, які відчиняють двері до серця. Туди, де перебуває любов.
Любов ніколи не минає, хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникне. (Перше послання до Коринф’ян св. ап. Павла 13:8)
