Колись в одному монастирі жив надзвичайно добрий і чуйний чернець.
Коли траплялося йому зайти в неприбрану келію одного із братів обителі, то він казав:
– Дійсно блаженний цей брат! Відклав він турботи земні і так до небесного спрямований, що немає в нього часу, щоб у власній келії прибратися!
Якщо ж бачив у келії чистоту і порядок, то казав:
– Як душа брата мого чиста, так і в келії його чисто!
Радість чоловікові – розумна відповідь уст його; слово в час сказане – яке воно любе! (Книга притч Соломонових 15:23)