Один нетерплячий християнин висловив бажання навчати інших Істині і запитав одного священика, що він думає про це. Той сказав йому:
– Почекай.
Щороку християнин приходив з одним і тим же проханням, і кожного разу священик давав одну й ту саму відповідь:
– Почекай.
Одного дня християнин запитав:
– Коли ж я буду готовий учити інших?
Священик відповів:
– Коли тебе залишить пристрасне бажання навчати інших.
Ось ти… і заспокоюєш себе законом, і хвалишся Богом, і певний у собі, що ти провідник сліпих, світло для тих, що в темряві, наставник нерозумних, учитель дітей, той, що має в законі взірець знання і правди: як же ти, навчаючи іншого, не навчаєш самого себе? (Послання до Римлян св. ап. Павла 2:17-21)