ЖУК

Людина в щасті забувається і все приписує собі – своїй безсилій і уявній владі, але лише спіткає її якесь нещастя, просить пощади і в уявного ворога. Цю істину о. Амвросій Оптинський зображував так:

– Людина, як жук. Коли теплий день і грає сонце, летить він, гордиться собою і дзижчить:  “Усі мої ліси, усі мої луги! Усі мої луги, усі мої ліси!” А як сонце сховається, повіє холодом і загуляє вітер – забуде жук свою пихатість, притиснеться до листка і тільки пищить: “Не спихни!”

Всяка слава людська як цвіт на траві; як засохне трава, і цвіт її одпаде. (1 Послання св. ап. Петра 1:24).