Притчі Один священик усе ніяк не міг угамувати кількох неофітів (новонавернених) у своїй парафії. Їм слово – вони у відповідь десять, та все зі Священного Писання, і навіть трохи звисока на простака-священика поглядають, не розуміючи, що навіть азів віри ще не осягнули. В якийсь момент їм здалося, що вони зовсім його здолали, але тут священик дістав велику скляну банку і, наповнивши її камінням, запитав у неофітів:
– Чи повна банка?
– Так, повна, – почув він впевнену відповідь.
Тоді висипав у неї чимало гороху і потряс. Природно, горох зайняв вільне місце між камінням.
Священик ще раз запитав неофітів:
– Чи повна банка?
– Повна, – хором відповіли вони, але вже не так впевнено, як раніше, відчуваючи каверзу, яка не змусила на себе довго чекати.
Священик висипав у банку цілий куль піску, уточнюючи:
– А тепер?
– Повна… – пролунав вже один-єдиний невпевнений голос.
А священик вже лив у банку одну за одною склянки води, кажучи:
– Каміння – це те, що ви прочитали про віру, горох – ваші справи, пісок – досвід, вода – благодать Божа. Чим раніше ви вирішите, що всі пізнали, тим менше у вас надії по-справжньому наповнитися благодаттю Божою.
Хто гадає, що він знає що-небудь, той нічого ще не знає так, як треба знати. Але хто любить Бога, тому дано знання від Нього. (Перше послання до Коринф’ян св. ап. Павла 8:2,3)
