ФІНІКИ

Одного дня жінка прийшла зі своїм маленьким сином до старця.

– З моїм хлопчиком щось сталося, – сказала вона. – Він їсть фініки з ранку до вечора. Тільки солодкі фініки і нічого іншого. Що мені робити?

Старець подивився на хлопчика і сказав:

– Повертайтеся з синочком додому. А завтра в цей же час приходьте до мене знову, і я допоможу вам.

Наступного дня старець посадив хлопчика собі на коліна, узяв у нього з руки фінік і сказав:

– Сину мій, пам’ятай про те, що на світі є і інші смачні речі.

Після цього він благословив дитину і відпустив до матері.

Спантеличена мати запитала:

– Але чому ви не сказали цього учора? Навіщо нам було ще раз так далеко добиратися?

– Жіночко, – відповів старець. – Учора я не міг переконливо сказати вашому синові те, що сказав сьогодні. Бо вчора я і сам з насолодою їв фініки.

* *

Сенс цієї притчі простий: почни з себе. Будь-які поради і повчання отримують силу тільки тоді, коли вони підтверджені твоїм власним життям.

І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм? Лицеміре, вийме спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого. (Євангеліє від Матфея 7:3-5)