Один чоловік жив поздержливим життям. Якось, соромлячись відкрито розповідати про свої принципи, він потрапив у смішну ситуацію. На питання, чи він жонатий, юнак, вважаючи, що після цього розпитування закінчиться, піддався на спокусу трішки збрехати:
– Так, жонатий.
– А як звати вашу жінку? – запитали знову.
Чоловікові вдруге довелося викручуватися.
– А дітей маєте? – пролунало ще одне питання.
І позаяк чоловік вже почав брехати, спинитися він не міг.
– Є.
– А скільки?
Молодик відчув, що остаточно заплутався. “Що далі в ліс, то краще на дрова”, – згадав він приказку.
– Ну, двоє, – нерішуче відповів він.
– А як їх звуть?
Видавалося, що питанням не буде кінця-краю.
Чоловік не витримав і відповів:
– Одну Брехня звати, а другу Неправда. Не жонатий я, не жонатий!
* *
Коли ми грішимо, то спинитися дуже важко. За один гріх відразу чіпляються інші. Це можна порівняти з грудкою снігу: що далі вона котиться, то більшою стає. І найкраще в такій ситуації просто розбити грудку, як і вчинив юнак з цієї притчі.
Всяка неправда є гріх. (Перше послання св. ап. Іоана 5:17)