Притчі 
Соля вже другий тиждень поспіль боролася із кавою. Чи правильніше сказати – із собою? Бо почався піст. Відомо, що в цей час людина має відмовитися не від м’яса, як думають деякі атеїсти, а від найсильніших шкідливих звичок, від яких відступитися найскладніше. Тож у Різдвяний піст ревна Соломійка вирішила передусім проявити стриманість щодо найулюбленішого напою – кави.
Дівчина була злісною кавоманкою. Останнім часом дійшло до того, що на день вона випивала близько шести-семи порцій улюбленого напою. А про шкоду зловживання кавою для серця та судин не знають лише немовлята. Можна сказати, вона навіть чекала на піст, в якому бачила своєрідний порятунок. Але однаково їй було дуже важко: розуміти, що відмова піде на користь, – це одне, а от загартувати силу волі – зовсім інше.
Передусім Соля перечитала безліч статей про шкідливість кавових напоїв: вони вимивають корисні мінерали з організму (зокрема й такий важливий кальцій), виснажують нервову систему, вбивають вітаміни, погано впливають на психічне здоров’я, зневоднюють і погіршують стан шкіри. А яку шкоду завдає організму поєднання кави з цукром та молоком, навіть уявити собі складно!
А ще Соломія познайомилася з продавчинею та асортиментом крамниці екологічних продуктів, яка розташовувалася неподалік її будинку. Купила перший у своєму житті пакет карпатського цикорію. Напій виявився доволі смачним і, як розповідала листівка до нього, у десять разів корисніший за каву. Але смак та вранішній ефект були зовсім інші, ніж ті, що давала рідненька запашна та підбадьорлива кава.
Незважаючи на всі вищезгадані дії, боротьбу із темним, наче беззоряне небо, чар-зіллям Соля програвала жорстоко. Кавові аромати з крамниць, пересувних кіосків, кав’ярень ще наполегливіше наповнювали вулиці, якими вона крокувала на роботу й додому. Реклама зі звабливими темно-коричневими краплинами та повними кавою й вершками філіжанками ніби навмисно звідусіль лізла в очі. Усі друзі та подружки, що скучили та запрошували потеревенити про життя, казали незмінно одне й те саме: «Зустріньмося на каву».
Кава вигравала змагання з нищівним рахунком.
Навіть зараз, удома в недільний ранок, підступна улюблена книжка про Штірліца підсунула їй описи декількох рецептів приготування кави. До речі, ішлося навіть про «капучині», але для його приготування в ті часи в Німеччині до гарячої кави додавали морозиво, а ми нині називаємо такий спосіб приготування «кавою глясе».
Спересердя дівчина гучно закрила книгу. Усе проти неї!
Усупереч усім подразникам, Соломія пішла до кухні та заварила собі м’ятно-обліпихового чаю, недарма ж матінка готувала оранжево-червоне ароматне варення влітку.
«Я так довго не витримаю, – промовляла до себе дівчина. – Не можна жити, увесь час бажаючи випити кави й не маючи змоги це зробити. Я марную на боротьбу занадто багато сил та емоцій. Треба перевести нестримну енергію бажання в щось більш корисне. Чи творче… Творче!»
Соломійка припала знову до книжки. Перечитала уривок, де водій Ганс готував для Штірліца каву. Читала уважно, повільно, смакуючи не уявні аромати напою, а фрази, стиль розмови, настрій моменту. Відчуття їй сподобалося. Швидкоплинна думка виявилася рятівною: «Не можу пити – збиратиму! Стану колекціонером рецептів улюбленого напою із книг. Як у дитинстві збирала до жерстяної кольорової коробки феєричні вкладки з польських жувальних гумок, так тепер, немов перлини, складатиму докупи цікаві описи приготування кави з різних творів. Фантастична ідея!»
Не відкладаючи справи, натхненна кавоманка відкрила в комп’ютері Facebook і започаткувала нову сторінку: «Літературна кава». Розпочала колекцію саме ця – тепер не горезвісна, а щаслива для дівчини – розмова німця та розвідника про айс-каву, турецьку рецептуру та «капучині».
Майже всю неділю Соломії не було видно з-за комп’ютера і стосів книжок. Скільки прекрасних уривків про каву знайшлося в Чехова, Ремарка, Хемінгуея! І це лише те, що згадала дівчина найперше. А скільки відкриттів чекає на неї попереду! Часто, знаходячи та копіюючи в окремий файл рецепт приготування, Соля так заглиблювалася в читання подальшого тексту книги, що тільки через годину виринала із подій твору й згадувала, чого саме вона сидить на килимі в оточенні стареньких фоліантів та їхніх героїв.
Дівчина до того часу й не здогадувалася, якою вона є пристрасною колекціонеркою. Своїм ентузіазмом Соломія навіть заразила декількох подружок – таких самих фанаток чарівного напою. Наприкінці першого тижня збирання рецептів вона мала вже понад сорок дивовижних літературних «пацьорок». У Facebook викладала, звісно ж, не всі зразу, а по одному на день. І дуже раділа, бачачи, як збільшується кількість шанувальників її колекції. Вони часто не лише «лайкали» пости, а також давали поради, пропонували свої унікальні рецепти, писали цікаві факти про прихильність історичних відомих персон до кави, допомагали з пошуками.
До речі, дуже плідними на кавові рецепти виявилися твори сучасних авторів. Одна тільки «Кавова книга» Макса Фрая чого варта!
Спосіб, яким Соля переорієнтувала кавові пристрасті в інший бік, дійсно виявився доволі ефективним. Гонитва за новими рецептами та незнаними фактами зовсім не залишала часу для порожніх теревенів на кшталт: «Як же мені, біднесенькій, хочеться зараз випити смачнесенької кавки із шоколадом!» Але, читаючи та перебираючи безліч запропонованих письменниками порад, звісно, часто виникало бажання приготувати щось дивовижне або незвичне. Соломія безліч разів обіцяла собі, що обов’язково після закінчення посту обмежить поглинання кави, а натомість обиратиме найсмачніші ідеї. Узагалі, щодня сама спробує готувати один із тих рецептів, які зараз так ретельно вишукує та збирає.
Нищівного удару терпінню й незламності Солі нанесла її найближча подружка Марія. Одного дня вона зателефонувала й, навіть не привітавшись, випалила в слухавку:
– Солько! Просто зараз я куштую такий приголомшливий напій! Мене рознесе на шматочки, якщо я тобі не розповім! Такої смакоти всі твої класики та сучасники не пили, а тим паче не описували, точно тобі кажу! Я випадково потрапила на читання дебютного твору молодого міського автора, так би мовити творча дружня вечірка. І саме тут подають «гарбузовий лате». Замість уважного слухання роману я витратила час на спілкування з матусею молодого таланта, вивідуючи секрети. Але зовсім не шкодую! Тож слухай… – і відразу почала розповідати рецепт.
Звісно, у Марійки не було на думці нашкодити подрузі, навпаки, вона воліла поділитися новим знанням. Подруга не знала, що, крім любові до кави, Соломія виказує неабияку пошану й гарбузу.
Але Соля після миттєвого розпачу зібрала себе до купи й вирішила ввечері вдома повторити рецепт, тільки на основі цикорію. Занадто смачно лунали слова «тягуча гарбузова карамель» та «свіжозмелені прянощі», щоби вона отак просто знехтувала новопридбаним рецептом.
На щастя, удома були в наявності всі складники, окрім молока та вершків, але ж – піст. Тим паче якщо її лате не міститиме кави, то чому б йому не позбутися й вершків?! Усміхнувшись своїм думкам, Соломія взялася куховарити.
Найбільше її вразила легкість приготування дуже смачного гарбузового сиропу чи навіть карамелі, якщо трішки менше додати води. Це був цінний винахід, бо сироп може використовуватися не лише для дивного лате, але для чого завгодно: і як начинка для пиріжків, поливка для млинців чи навіть просто як помазка для бутербродів. Він виявися такий ароматний, соковитий, апетитний і яскраво-помаранчевий, що, здалося, додав світла й затишку кухні, в якій уже розмістився ранній зимовий вечір.
За такий подарунок Соломія зовсім припинила сердитися на Марійку. Навпаки, зателефонувала їй та розповіла, яку смачнючу гарбузову карамель приготувала. Подруга, не в силах утриматися, обіцяла прилетіти на вечерю.
Дійсно, уже за півгодини дівчата смакували не тільки неправильний лате, а й млинці з дивовижним сиропом. А ще згодом улаштували справжню фотосесію своїм кулінарним шедеврам.
– Слухай, Солько, на своїй сторінці ти пишеш лише рецепти з художніх творів. Як нам бути з гарбузовим лате?
– Ти ж сама казала, що випитала рецепт протягом читання твору юного письменника. Прямий натяк на літературне походження напою.
– Гадаєш?
– Так. До того ж заради надзвичайно смачного кавового коктейлю можна зробити виняток. Я навіть назву придумала. «Осіннє сонце для митця». Тут декілька сенсів: і про напій, і про натхнення, і про здоров’я. Обирай за смаком!
– Трішки пафосно, але загалом красиво. А щодо гарбузової карамелі – абсолютно маєш рацію, Солю, – казала подруга, вишкрябуючи залишки з глечика, – вона дивовижна… На тарілці залишилося декілька млинців, зварімо ще порцію!
Рецепт: Гарбузовий лате
Інгредієнти:
- гарбуз – 300 грамів;
- прянощі (цинамон, мускатний горіх, гвоздика, імбир) – за особистим уподобанням чи по 0,5 чайної ложки кожного;
- цукор – 200 грамів;
- вода – 200 грамів;
- зварена кава – 500 грамів;
- молоко – 100 грамів;
- вершки (33%) – 100 грамів.
Спершу зробити гарбузовий сироп. Розігріти духовку до двохсот градусів. Овоч звільнити від шкірки, порізати дрібними шматочками, розподілити по деку в один шар і поставити в духовку на сорок хвилин. Як охолоне, перемолоти його на пюре. Суміш викласти до каструлі з високими бортами й товстим дном. Додати цукор, прянощі, воду. Поставити на середній вогонь, варити хвилин п’ятнадцять, постійно помішуючи. Має вийти ароматна, тягуча, густа карамель. Її можна зберігати в холодильнику та використовувати для різних страв.
Зварити каву в улюблений спосіб, процідити, вилити у велику чашку. Додати декілька ложок гарбузового сиропу й половину теплого молока. Охолоджені вершки збити з рештою молока в густу піну й викласти зверху. Розраховано на дві порції.
Насолоджуватися найкраще за читанням художніх творів довгими листопадовими сутінками.
