Притчі 
Я бачив людей, які, коли забули вигуляти свого чотирилапого друга, брали його потім на коліна і ніжним голосом казали: «Не гнівайся на мене. Я тебе люблю і буду любити». Я навіть бачив, як люди при цьому цілували тварину. Часто ті самі люди роками не ходять до церкви, не моляться, не дотримуються заповідей, проте щиро переконані, що нічого поганого не роблять, що все це – лише дрібні грішки, якими навіть не варто перейматися. Чому так діється? До слова, тому що вони переймаються Господом Богом точнісінько так само, як торішнім снігом. «Я не був у церкві? Це ж дрібниця! Не молився? Ну-ну, не будемо перебільшувати, це ще не злочин!» Отож, така життєва позиція має конкретну причину. Йдеться про те, що люди ставляться до християнства, як до збірки різноманітних приписів, наказів та заборон. Чимало людей ставляться до релігії безособово. Звісно, вони визнають, що кривда, заподіяна іншій особі, є гріхом. На думку таких людей, крадіжка чи вбивство – це гріхи, гідні осуду. А от якісь занедбання релігійних практик гріхом назвати вже не можна. Гадаю, що основою такої життєвої позиції є відсутність віри в Бога. Ці люди не вірять у Бога, не «бачать» Його і тому не відчувають, що чинять погано, коли, наприклад, не йдуть у неділю на Божественну Літургію. На їхню думку, це лише недотримання припису. Це так, ніби не піти на щотижневі збори скаутів. Такі люди навіть дивуються, коли чують, що це тяжкий гріх. «А в чому проблема? – запитують. – Була гарна погода, то ми поїхали на дачу. Хіба в цьому є щось погане?» Якби захворіла їхня собака, вони залишилися б удома…
