Притчі 
Зустріч із Сюзан була першою цього дня, мені хотілося плакати, почувши її розповідь. Батько закінчив життя самогубством, коли їй виповнилося тринадцять, брат загинув у В’єтнамі. Шість місяців тому чоловік залишив її заради иншої жінки. Вона разом з двома малими дітьми тепер жила зі своєю матір’ю. Мені хотілося плакати, але Сюзан не плакала. Натомість вона була енергійною, майже осяйною.
Враховуючи те, що вона заперечувала своє горе, я промовив: “Ти, мабуть, почуваєшся відкинутою чоловіком?”
“Спершу я так і почувалася, але згодом усвідомила, що мій чоловік втікає не від мене, а від себе. Він дуже нещаслива людина. Я гадаю, спочатку він думав, що наш шлюб зробить його щасливим, та ми обоє знаємо: лише Бог може зробити людину насправді щасливою”.
Гадаючи, що, ймовірно, Сюзан намагалася одухотворити свій біль, я сказав: “Ти багато пережила в житті: смерть батька, брата, відхід чоловіка. Як ти можеш залишатися такою сильною у своїй вірі?”
“Існує лише одна причина, – відповіла вона. – Я знаю, що Бог мене любить, незважаючи ні на що, Він завжди поруч зі мною”.
“Чому ти так впевнено про це говориш?” – спитав я.
“Це дуже особисте. Щоранку я віддаю день Богові і прошу Його провадити мене. Читаючи розділ у Святому Письмі, слухаю, що Він каже мені. Лише так я можу жити”.
Автор: Ґері Чепмен, “П’ять мов Божої любови”
