Притчі 
Розповідають, що якось в одному місці на землі зібралися всі людські почуття і якості.
Коли НУДЬГА вже втретє позіхала, БОЖЕВІЛЛЯ, як завжди божевільне, запропонувало:
– Давайте пограємось у хованки.
ІНТРИГА заінтриговано підняла брови, а ЦІКАВІСТЬ, яка не змогла втриматись, запитала:
– У хованки? А це як?
– Це така гра, – пояснило БОЖЕВІЛЛЯ, – я заплющую очі і починаю рахувати від одного до мільйона, тоді як ви ховаєтесь; і коли я перестану рахувати, то перший із вас, кого я знайду, займе моє місце, щоб продовжити гру.
ЕНТУЗІАЗМ став танцювати в парі з ЕЙФОРІЄЮ, РАДІСТЬ стільки разів підстрибнула, що врешті-решт переконала СУМНІВ, і навіть АПАТІЮ, яку ніколи ніщо не цікавило.
Але не всі хотіли брати участь у грі. ПРАВДА віддала перевагу не ховатися… а для чого? Якщо наприкінці її все одно знаходять. ЗВЕРХНІСТЬ заявила, що гра ця дуже дурна (насправді її «заїло», що це була не її ідея), а БОЯГУЗСТВО воліло не ризикувати…
– ОДИН, ДВА, ТРИ… – почало рахувати БОЖЕВІЛЛЯ.
Першою сховалась ЛІНЬ, яка, як завжди, прослизнула за перший же камінь на дорозі.
ВІРА піднялась на небо, а ЗАЗДРІСТЬ сховалася за тінню ТРІУМФУ, якому власними зусиллями вдалось видертися на крону найвищого дерева.
ЩЕДРОСТІ ніяк не вдавалось сховатись, бо кожне місце, яке вона знаходила, видавалось їй чудовим сховищем для когось з її друзів… Озеро з кришталевою водою? (Ідеальне місце для КРАСИ). Тріщина в дереві? (Бездоганне для СОРОМ’ЯЗЛИВОСТИ). Політ метелика? (Найкраще підходить для ЧУТТЄВОСТИ). Порив вітру? (Прекрасна стихія для СВОБОДИ). Але врешті-решт вона сховалась у сонячному промінчику.
ЕГОЇЗМ, натомість, знайшов відразу дуже хороше місце, добре провітрюване, комфортне, але… тільки для себе самого.
БРЕХНЯ сховалась на дні океану (насправді, БРЕХНЯ сховалась за веселкою), а ПРИСТРАСТЬ і БАЖАННЯ – у кратері вулканів.
ЗАБУТТЯ… я не пам’ятаю, де сховалось воно… але це не так уже й важливо.
Коли БОЖЕВІЛЛЯ дорахувало до 999.999, ЛЮБОВ ще не знайшла собі місця, щоб сховатися, бо все вже було зайнято… аж вона помітила трояндовий кущ і, затремтівши, вирішила сховатися серед його квітів.
МІЛЬЙОН, – порахувало БОЖЕВІЛЛЯ і стало шукати…
Першою з’явилась ЛІНЬ у трьох кроках від каменя.
Потім стало чути, як ВІРА розмовляє з Богом на небі про богослов’я.
ПРИСТРАСТЬ і БАЖАННЯ було викрито за гуркотом вулканів.
ЗАЗДРІСТЬ також необережно дозволила себе викрити, і, зрозуміло, так БОЖЕВІЛЛЯ виявило, де перебував ТРІУМФ.
ЕГОЇЗМ навіть шукати не довелось. Він сам прожогом вилетів зі своєї схованки, яка виявилась осиним гніздом.
Від довгого ходіння БОЖЕВІЛЛЯ захотіло пити і, наблизившись до озера, знайшло там КРАСУ, а СУМНІВ було ще легше виявити, бо він сів на огорожу, і ніяк не міг вирішити, з якого боку йому сховатись.
І так воно потрохи знаходило всіх, ТАЛАНТ – серед молодої трави; ТРИВОГУ – у темній печері, БРЕХНЮ – за райдугою (брехня, що вона була на дні океану) і навіть ЗАБУТТЯ… яке вже забуло, що бавиться в хованки…
Але тільки ЛЮБОВИ ніде не було видно…
БОЖЕВІЛЛЯ стало шукати за кожним деревом, під кожним потічком на планеті, на вершинах гір, і коли вже було готове здатися, помітило трояндовий кущ і його квіти… Воно вхопило за гілку і стало нею ворушити кущ, аж тут почувся болісний зойк…
Колючки поранили очі ЛЮБОВИ… БОЖЕВІЛЛЯ не знало, що йому робити, аби заслужити пробачення, воно плакало, благало, просило пробачення і пообіцяло ЛЮБОВІ стати її поводирем…
Відтоді, як уперше на землі відбулась гра в хованки, Любов стала сліпою, а Божевілля всюди її супроводжує.
Невідомий Автор
НАВЧАТИ ПРИКЛАДОМ
Коли мої діти були на канікулах, я вирішила повести їх у цирк, який прибув на гастролі в наше місто цими днями.
Підійшовши до каси, я запитала в чоловіка, що продавав квитки:
– Скільки коштує вхідний квиток?
На що він мені відповів:
– Два долари для дітей до дванадцяти років і три долари – для всіх інших.
– Тоді прошу мені дати три квитки для старших за дванадцять років і один – для молодших, – сказала я.
Чоловік здивовано подивився на мене і сказав:
– Пані, ви могли б заощадити два долари. Я б навіть не помітив, що ці двоє дітей старші дванадцяти років.
Я подивилась на своїх дітей, які уважно слухали нашу розмову, і відповіла йому:
– Так, я знаю, звичайно, що ви не помітили б, але помітили б мої діти…
Невідомий Автор
ЖИВИ СЬОГОДНІШНІМ ДНЕМ
Мій друг висунув шухляду в комоді своєї дружини і витяг пакунок, загорнутий у папір тіш’ю.
– Це, – сказав він, – не простий пакунок, це вишукана білизна. – Він зірвав папір і став розглядати чудовий шовк і мереживо. – Вона купила це, коли ми вперше були в Нью-Йорку, 8-9 років тому. І ніколи не одягала, залишала для «особливої нагоди». Ну от… гадаю, що ця нагода настала.
Він підійшов до ліжка і поклав цю річ поряд з іншим одягом, який збирався віднести в похоронне бюро.
Його дружина щойно померла. Повернувшись до мене, він сказав:
– Нічого не залишай для особливої нагоди.
Я досі думаю про ці слова… вони змінили моє життя.
Зараз я більше читаю і менше займаюсь наведенням порядку. Сідаю на терасі і насолоджуюсь краєвидом, не помічаючи бур’яну в саду. Більше часу проводжу з родиною, а менше – за роботою.
Я зрозумів, що життя – це накопичення досвіду, яким ми маємо насолоджуватися, а не завдяки якому маємо виживати. Я більше нічого не залишаю на потім. Своїми кришталевим фужерами я користуюся в будній день.
Свій новий піджак одягаю, йдучи в супермаркет, якщо я так вирішую і якщо мені цього хочеться.
Я більше не притримую свої найкращі парфуми для особливих свят, а використовую їх щоразу, як у мене виникає бажання.
Речення «одного разу» та «днями» зникають з мого словника.
Якщо щось вартує того, щоб його побачити, послухати або зробити, то я стараюсь побачити, почути чи зробити це негайно.
Я не знаю точно, що зробила б дружина мого друга, якби знала, що її не стане того ранку, який ми всі сприймаємо так легковажно. Гадаю, вона б зателефонувала родичам і близьким друзям.
Можливо, вона зателефонувала б деяким колишнім друзям, щоб попросити пробачення за можливі образи минулого і помиритись.
Мені хотілося б думати, що вона пішла б у ресторан скуштувати китайської кухні – її улюбленої. Особисто я розсердився б, якби знав, що мої дні злічені, а всіх цих дрібничок не було зроблено.
Розсердився б, бо перестав бачитися з хорошими друзями, яким я збирався зателефонувати «якось, днями»…
Розсердився б, бо не написав деяких листів, які планував написати «колись».
Розсердився і засмутився б, бо не досить часто говорив своїм дітям, своїм батькам, братам і сестрам, своїм друзям, як сильно я їх люблю.
А зараз я стараюсь не затягувати, не затримувати і не залишати на потім нічого, що принесло б посмішку чи радість у наше життя.
А щоранку я кажу собі, що цей день – особливий. Кожен день, кожна година, кожна хвилина є особливими.
Невідомий Автор
