Притчі 
– Ах Любове! Я так мрію бути такою, як ти! – захоплено повторювала Закоханість. Ти набагато сильніша від мене.
– А ти знаєш, у чому моя сила? – спитала Любов, замислено хитаючи головою.
– Ти важливіша для людей.
– Ні, люба, зовсім не тому, – зітхнула Любов і погладила Закоханість по голові. – Я вмію прощати.
– А невірність пробачити можеш?
– Так, можу, тому що часто невірність походить від незнання, а не від злого наміру.
– Ти можеш пробачити зраду?
– Так, і зраду також, тому що зрадивши і повернувшись, людина одержала змогу порівняти, і вибрала те, що краще.
– Ти можеш пробачити брехню?
– Брехня, це часто найменше зло, дурненька, вона переважно буває з відчаю, усвідомлення власної провини або через небажання завдати болю.
– А що ти ще можеш простити?
– Можу простити злість, бо вона короткочасна. Можу пробачити неґречність, оскільки вона часто буває супутницею жалю, а йому часто годі дати раду.
– А ще?
– Ще можу пробачити образу – старшу сестру жалю, бо вони часто пов’язані. Я можу простити розчарування, адже після нього часто приходить страждання, а страждання очищає.
– Ах, Любове! Ти дійсно предивна! Ти можеш пробачити все-все, а я після першого ж випробування гасну, як сірник! Я так заздрю тобі!
– О ні! Існує на світі те, чого не може простити навіть Любов. Це – байдужість. Вона вбиває почуття, гризе душу і веде до руйнування. Вона завдає такого болю, що навіть велике диво не може вигоїти його. Запам’ятай: байдужість – найстрашніший ворог почуттів. От від неї ліку немає…
Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Вифсаїдо! Бо якби у Тирі та Сидоні сталися чудеса, що явлені були у вас, то вони давно покаялися б у веретищі й попелі. (Євангеліє від Матфея 11:21)
