Притчі 
Людина, яка розуміє, які нещастя могли б обрушитися на неї, тим самим вже до певної міри щаслива.
Ніде не знайти спокою тому, хто не знайшов його в собі самому. (Не набувши спокою в собі, марно шукати його деінде).
Людина ніколи не буває настільки нещасною, як їй здається, або настільки щасливою, як їй хочеться.
Таємне задоволення від усвідомлення, що люди бачать, наскільки ми нещасні, нерідко примиряє нас з нашими нещастями.
У нещастях нас часто утішає певне задоволення від того, що нам дозволено здаватися нещасними.
Чи може людина з упевненістю сказати, чого вона захоче в майбутньому, якщо вона не здатна зрозуміти, чого їй хочеться зараз.
Справедливість є побоювання, як би в нас не відняли те, що нам належить; звідси визнання і повага інтересів ближнього і старанна турбота про те, щоб не завдавати йому будь-якої шкоди.
Несправедливість клянуть не через відразу до неї, але через збиток, який нею завдається.
Переставши любити, ми радіємо, коли нам зраджують, тим самим звільняючи нас від необхідності зберігати вірність.
Перший порив радості, який ми відчуваємо побачивши щастя друзів, пояснюється зовсім не нашою природною добротою або дружніми почуттями; він викликаний себелюбством, яке лестить нам надією, що і нам посміхнеться удача або що з їх удачі нам теж буде користь.
У знегодах наших кращих друзів ми завжди знаходимо щось навіть приємне для себе.
Як ми можемо вимагати, щоб хтось зберіг наш секрет, коли самі не здатні зберегти його?
Втративши надію виявити розум в оточення, ми вже і самі не намагаємося його зберегти.
Ніхто так не квапить інших, як ледарі, коли переситившись лінню, хочуть здаватися старанними.
У нас стільки ж підстав нарікати на людей, що допомагають нам пізнати себе, як у того афінського божевільного скаржитися на лікаря, який зцілив його від помилкової упевненості, що він – багач.
Філософи своїми настановами не покінчили із злими діяннями: вони звели з них фортецю гордині.
Не помічати охолодження друзів – означає мало цінувати їх дружбу.
