Міст

ВНУТРІШНЯ НАСТАНОВА – ЦЕ ВСЕ

Самуель був чоловіком, який дуже б тобі сподобався. Він завжди був у доброму гуморі і завжди мав щось сказати позитивне. Коли хтось запитував у нього про його справи, він відповідав:

– Для того, щоб у мене справи йшли ще краще, я мав би бути своїм братом-близнюком.

Він працював менеджером унікального ресторану і мав декілька працівників, які переходили за ним з ресторану в ресторан. Причиною, з якої працівники йшли вслід за Самуелем, було його внутрішнє ставлення до життя.

Він умів природно мотивувати людей. Якщо в якогось працівника був поганий день, Самуель завжди був поруч і розповідав йому, як побачити позитивну сторону ситуації.

Його особистість викликала в мене жвавий інтерес, тому одного дня я підійшов до Самуеля і спитав його:

– Не розумію… адже ж неможливо постійно бути такою позитивною людиною… Як тобі це вдається?

Самуель відповів:

– Щоранку я прокидаюсь і кажу самому собі: «Самуеле, у тебе сьогодні два варіянти! Ти можеш вибрати, в якому настрої тобі бути: у хорошому чи в поганому. Я вибираю бути в хорошому настрої».

Щоразу, коли стається щось погане, ти завжди маєш вибір: або бути жертвою, або винести з цього для себе урок.

Щоразу, коли хтось приходить до мене скаржитись, я можу або приймати його скарги або вказати йому на позитивний бік життя. Я обираю позитивний бік життя.

– Так, звісно… але це не так легко, – став я протестувати.

– Та ні, легко! – заперечив Самуель. – Коли ти відкидаєш усе зайве, тоді все в житті стає питанням вибору. Кожна ситуація – це вибір.

У кожній ситуації ти вибираєш, як тобі зреагувати. Ти сам обираєш, як люди можуть вплинути на твій стан душі.

Ти вибираєш між хорошим та поганим настроєм. У результаті ТИ ОБИРАЄШ, ЯК ТОБІ ПРОЖИТИ ЖИТТЯ.

Я став розмірковувати над почутим від Самуеля. Невдовзі я залишив роботу в ресторані, щоб розпочати власну справу. Ми втратили один одного з поля зору, але коли мені доводилось робити вибір у житті, я часто дотримувався прикладу Самуеля.

Через багато років я довідався, що Самуель зробив щось таке, чого ніколи не слід робити в ресторані. Одного ранку він залишив задні двері відчиненими, і на нього скоїли напад двоє озброєних злодіїв.

Злочинці змусили Самуеля відчинити сейф, але його рука тремтіла від хвилювання і проскакувала комбінацію коду.

Нападники запанікували і вистрелили в нього.

Самуелю дуже пощастило, бо його знайшли відносно швидко і привезли каретою швидкої допомоги до клініки.

Після 18 годин хірургічного втручання і довгих тижнів реанімації, Самуеля виписали з лікарні, хоча і з часточками кулі в тілі.

Я зустрів Самуеля через пів року після цієї пригоди.

Коли я спитав, як у нього справи, він відповів:

– Для того, щоб у мене справи йшли ще краще, я мав би бути своїм братом-близнюком…

Тоді я поцікавився, що він відчував у момент нападу. Самуель відповів:

– Перше, що спало мені на думку, – це те, що я мав би зачинити двері на ключ. Лежачи на підлозі, я згадав, що в мене два варіянти: або жити або вмерти. Я вибрав життя.

– Ти не відчував страху? – запитав його я.

Самуель продовжив:

– Лікарі були незрівнянними. Вони не переставали мені говорити, що все буде добре. Але коли мене відвезли в операційну палату, і я побачив вирази облич лікарів та медсестер, мені стало лячно… В їхніх очах було написано: «Цей чоловік мертвий!!!»… Тоді я зрозумів, що повинен прийняти рішення.

– І що ж ти зробив? – спитав я.

– Один з лікарів спитав мене, чи є в мене на щось алергія; глибоко вдихнувши, я крикнув: «Так, на кулі…»

Поки вони сміялись, я сказав:

– Люди, я обираю життя!.. Оперуйте мене так, ніби я живий, а не мертвий.

Невідомий Автор

Самуель вижив завдяки майстерності лікарів, але передусім завдяки своєму дивовижному ставленню до життя. Я зрозумів, що кожного дня в нас є можливість зробити вибір жити. Внутрішня настанова, врешті-решт, – це все.

 

ПРЕКРАСНА ІСТОРІЯ КОХАННЯ

Червоні троянди були її улюбленими квітами. Ім’я її також було Роза.

Щороку чоловік надсилав їй червоні троянди, перев’язані красивою стрічкою.

Того року, коли він помер, під її двері принесли квіти, як і протягом минулих років. На листівці було написано: «Будь мужньою».

Щороку вона отримувала троянди, а в листівці такі слова: «Цього року я тебе люблю ще більше, ніж минулого року в цей же день. Моя любов ростиме з кожним роком, який минатиме».

Вона знала, що ці троянди вона отримує востаннє. Але подумала, що, можливо, чоловік замовив їх ще до своєї смерти, тому не знала, що буде далі. Йому завжди подобалося забігати наперед, роблячи все заздалегідь на випадок, якщо в потрібний момент він буде зайнятий.

Тому вона обрізала кінчики стебел і поставила квіти в дуже особливу вазу, яку розташувала поруч із його портретом.

Потім вона сіла і годинами дивилась на портрет і на квіти. Минув рік, їй було дуже тужно жити без коханого.

Самотність заполонила все її єство і, здавалося, була її долею. Але в День святого Валентина, як і в минулі роки, подзвонили у двері і передали їй троянди. Вона, здивована, увійшла з ними до кімнати, підійшла до телефону і зателефонувала флористу.

Слухавку підняв господар крамниці, жінка стала вимагати пояснень…

– Хто хоче так вас розорити?

У відповідь вона почула:

– Я знаю, що ваш чоловік помер понад рік тому, я очікував на ваш дзвінок. Квіти, які ви щойно отримали, було оплачено заздалегідь. Ваш чоловік завжди випереджав події, не залишаючи нічого на волю випадку. Він сплатив наперед замовлення, щоб ви могли отримувати квіти щороку.

Ви також повинні знати ще одну річ: на листівках є особлива записка. Це він зробив багато років тому.

Ось у цій сказано: що коли його не стане, цю листівку я повинен надіслати наступного року.

Роза була неймовірно вдячною і розплакалась; повільно, тремтячими руками, вона взяла листівку з написом.

Жінка прочитала:

«Привіт, моя Любове, знаю, що вже минуло більше року, як я пішов від тебе. Сподіваюсь, що тобі не було дуже важко прийти до тями, знаю, якою самотньою ти, напевно, себе почуваєш, і знаю, що цей біль справжній, бо знаю, як би я себе почував. Завдяки любові, яку ми з тобою розділяли, все в житті було прекрасним. Я любив тебе більше, ніж можна виразити якими-небудь словами.

Ти була ідеальною дружиною, ти була для мене і подругою, і коханкою, і втіленням всього того, чого я бажав. Знаю, що минув усього лише рік, але, прошу тебе, будь ласка, не страждай більше. Я хочу, щоб ти була щасливою, навіть якщо й проливатимеш сльози.

Тому троянди тобі приноситимуть щороку. Коли ти їх отримуватимеш, згадай про щастя, яке ми пережили разом і яку благодать отримали.

Я завжди тебе любив і продовжуватиму тебе любити, але ти повинна продовжувати жити.

Будь ласка, постарайся знайти своє щастя, поки живеш.

Знаю, що це буде нелегко, але знаю також, що ти оговтаєшся.

Троянди тобі й далі приноситимуть кожного року, аж до дня, коли двері більше не буде кому відчинити.

Флорист отримав розпорядження дзвонити у двері до п’яти разів того ж самого дня, на випадок, якщо ти кудись вийшла.

А в день, коли двері ніхто не відчинить, він знатиме, куди віднести квіти… Туди, де ми будемо знову разом…»

Невідомий Автор

У житті бувають випадки, коли ми зустрічаємо особливих людей, когось такого, хто змінює наше життя вже тому, що стає його частиною. Когось, завдяки кому ми віримо, що у світі існує щось дуже гарне і добре. Когось, хто нас переконує, що зачинені двері відчиняються завдяки вічній дружбі.

 

МІСТ

Це було не так давно. Двоє братів, які жили в сусідніх садибах, якось посперечались. Це була перша серйозна суперечка, яка трапилася за сорок років, відколи вони разом, пліч-о-пліч, обробляли свої поля, ділячись технікою і обмінюючись зібраним врожаєм та іншим добром.

І раптом ця довга і плідна співпраця припинилась. Усе почалось з маленького непорозуміння і дійшло до великої суперечки між ними, аж поки не вибухнула сварка із взаємним обміном гострими словами, після якої були тижні мовчанки.

Одного ранку хтось постукав у двері до Луїса. Відчинивши, він побачив чоловіка із столярним інструментом.

– Я шукаю роботу на декілька днів, – сказав чужинець, – можливо, у вашій садибі потрібно щось полагодити, я міг би стати вам у пригоді.

– Так, – відповів старший брат, – я маю для вас роботу. Погляньте – на тому боці потічка стоїть садиба, там живе сусід, насправді це мій молодший брат. Ще минулого тижня між нами була прекрасна лука, а він узяв бульдозер і повернув русло потоку так, щоб він нас розділяв. Можливо, він зробив це, щоб мене розізлити, але я йому влаштую щось краще. Бачите цю гору дерев’яних відходів поряд зі стодолою? Хочу, щоб ви збудували огорожу заввишки два метри, ніколи більше не хочу його бачити!

Столяр сказав йому:

– Гадаю, що розумію вашу ситуацію. Покажіть мені, де і гвіздки і палиця, щоб робити ямки для стовпів, і я здам нам роботу, якою ви будете задоволені.

Старший брат допоміг столяру зібрати всі необхідні матеріали і пішов із садиби на решту дня, щоб зробити закупи в місті.

Столяр важко працював цілий день, вимірював, пиляв, забивав гвіздки…

На заході сонця, коли фермер повернувся, столяр якраз закінчив свою роботу. Побачивши її, фермер витріщив очі і роззявив рота.

Жодного двометрового паркана не було. Замість нього над потічком стояв міст, який з’єднував обидві садиби.

У цей момент його сусід, молодший брат, вийшов із своєї садиби й, обійнявши брата, сказав йому:

– Ти – велика людина, ти збудував цей прекрасний міст після всього, що я тобі заподіяв і наговорив!

І тоді брати помирились. Аж тут вони побачили, що столяр збирає свої інструменти.

– Ні, зачекай, залишся ще на декілька днів! У мене для тебе багато задумів, – сказав старший брат до столяра.

– Я б з радістю залишився, – відповів столяр, – але… мені треба збудувати ще стільки мостів!

Невідомий Автор

Наступна

Особливе послання

ЦІНУВАТИ Дві подруги зустрілись за кавою, і одна стала скаржитись іншій: – Моя мати часто ... Читати далі

Попередня

Син

Один багатий чоловік та його син мали велику пристрасть до мистецтва. В їхній колекції було ... Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *