Притчі Один багатий чоловік та його син мали велику пристрасть до мистецтва. В їхній колекції було все – від Пікассо до Рафаеля.
Дуже часто вони сідали поряд і милувалися шедеврами мистецтва.
На нещастя, син пішов на війну. Він був дуже хоробрим і загинув у бою, рятуючи іншого солдата. Батько отримав новину і глибоко страждав через смерть єдиного сина.
Місяць потому, якраз перед Різдвом, хтось постукав у Двері.
На порозі стояв юнак із великим пакунком у руках, він сказав господареві:
– Пане, ви мене не знаєте, я солдат, за якого ваш син віддав життя. Того дня він урятував багато життів. Мене він саме переносив у безпечне місце, коли куля зненацька пронизала його груди, і він помер.
Він часто розповідав про вас і вашу любов до мистецтва.
Хлопець простягнув руки і вручив старому пакунок:
– Знаю, це не бозна-що. Я не є якимсь великим художником, але думаю, що вашому синові сподобалося б, якби ви отримали це.
Батько розгорнув пакунок. Там був портрет його сина, намальований молодим солдатом.
З глибоким захопленням він став розглядати манеру, в якій солдат вловив і зобразив на картині особистість його сина. Батька так заворожив вираз очей сина, що його власні наповнилися слізьми. Він подякував молодому солдатові і запропонував заплатити йому за картину.
– О ні, пане, я ніколи не зміг би віддячитись за те, що ваш син зробив для мене. Це подарунок.
Батько повісив портрет над каміном.
Щоразу, як відвідувачі та гості пригодили в дім, він показував їм портрет свого сина, перш ніж показати свою знамениту галерею.
Через декілька місяців чоловік той помер, і було оголошено про продаж з аукціону всіх картин, якими він володів.
Багато статечних і впливових осіб прибуло з великим сподіванням придбати якесь відоме полотно з колекції старого.
Першим лотом був портрет сина.
Аукціоніст вдарив молотком, щоб розпочати аукціон.
– Починаємо торги з цього портрету сина. Хто що може запропонувати за цю картину?
Запанувала глибока тиша. Тоді з кінця кімнати почувся голос:
– Ми хочемо бачити відомі картини! Облиште цю!
Однак аукціоніст наполягав:
– Хто запропонує щось за це полотно? 100 доларів? 200 доларів?
Почувся інший розсерджений голос:
– Ми прийшли не за цією картиною!
– Ми прийшли за Ван Гогом, Рембрандтом.
– Переходьте до розгляду нормальних пропозицій!
Але аукціоніст продовжував свою роботу:
– Портрет сина! Портрет сина! Хто забирає сина? Нарешті з кінця кімнати почувся голос:
– Я даю за цю картину 10 доларів!
Це був старий садівник, який служив у батька і сина. Оскільки він був чоловіком дуже бідним, більше запропонувати не міг.
– У нас 10 доларів! Хто дає 20?! – вигукнув аукціоніст. Натовп обурено шумів.
Їм не потрібен портрет сина. Вони хотіли бачити полотна, які могли б стати престижним поповненням їхніх колекцій.
Аукціоніст вдарив молотком:
– 10 доларів – один, 10 доларів – два, 10 доларів – три! ПРОДАНО за 10 доларів!
– Та починайте вже нарешті продавати колекцію! – вигукнув хтось.
Аукціоніст поклав молоток і сказав:
– Дуже шкода, пані та панове, але аукціон завершився.
– А як же інші полотна? – спитали зацікавлені.
– Мені дуже шкода, – відповів аукціоніст, – але коли мене уповноважили провести цей аукціон, мені було повідомлено секретну умову, зазначену в заповіті господаря. Її було заборонено розкривати до певного моменту. Ось вона: «На продаж виставляється тільки Портрет Сина. Той, хто його купить, успадкує абсолютно всі статки цього чоловіка, включаючи знамениті картини».
Чоловік, який купив Портрет Сина, отримує все!
Невідомий Автор
| Цінність простого, цінність любови… Він не міг запропонувати більше 10 доларів, але його чутливе СЕРЦЕ, розгледівши вартість Портрета Сина, було винагороджено всім… |
ЦІННІСТЬ ДРУЗІВ
Одного дня, коли я вчився в останньому класі, побачив свого однокласника, як той повертався зі школи. Його звали Кайл, він ніс додому всі свої підручники.
Я подумав: «Для чого комусь забирати зі школи всі книги в п’ятницю? Це, напевно, якийсь зубрило!»
У мене ж були грандіозні плани на вихідні (вечірка і футбольний матч у суботу ввечері), тому я тільки знизав плечима і пішов собі далі.
Дорогою я помітив гурт хлопців, що підбігли до Кайла. Вони вирвали з його рук книги, які він ніс, і стали штовхати його так, що він аж упав на землю. Окуляри хлопця злетіли і впали на газон у трьох метрах від нього. Він підняв очі вгору, і я помітив у них глибокий смуток. Моє серце інстинктивно потягнулося до нього.
Я підбіг до хлопця, поки той повз по свої окуляри, і побачив у його очах сльози.
Повертаючи йому окуляри, я сказав:
– Ці типи – ідіоти. Могли б знайти собі іншу розвагу.
Він поглянув на мене і мовив:
– Дякую!
На його обличчі вималювалась широка посмішка. Це була одна з тих посмішок, які виражають справжню вдячність. Я допоміг йому позбирати книги і запитав, де він мешкає.
Виявилось, що хлопець живе неподалік від мене, тому спитав його, чому я ніколи раніше не бачив його по сусідству.
Він відповів, що до цього вчився в приватній школі (раніше я б ніколи не потоваришував з хлопцем із приватної школи).
Дорогою додому ми розбалакались. Він виявився дуже симпатичним хлопцем. Я запросив його пограти у футбол зі мною і моїми друзями в суботу вранці, і він погодився.
Разом ми провели вихідні, і чим більше я його пізнавав, тим більше він мені подобався. Цю думку поділяли й мої друзі.
Настав ранок понеділка, і Кайл знову прийшов до школи зі своєю величезного горою книг. Я спинив його і сказав, що якщо він продовжуватиме в тому ж дусі, то незабаром накачає міцні м’язи. Він просто засміявся і дав мені половину книг.
За наступні чотири роки ми з Кайлом стали найкращими друзями. Завершуючи останній клас, ми стали подумувати про університет. Кайл вибрав Джорджтаунський університет, а я – Дюкський.
Я знав, що ми завжди будемо друзями, і що відстань ніколи не стане на заваді нашій дружбі.
Він вирішив стати лікарем, а я здобув стипендію, щоб навчатись у школі бізнесу. Його постійно непокоїло те, що він «ботанік». Він навіть був одним з перших учнів, відібраних університетом, і вже готувався до урочистої промови з нагоди завершення навчання.
Я зрадів, що не мені доведеться виходити наперед і виступати перед усіма.
У день вручення атестату Кайл виглядав фантастично. Він прекрасно адаптувався до ситуації, і йому навіть дуже пасували окуляри. У нього було більше побачень, ніж у мене, всі дівчата його любили. Чесно кажучи, іноді я по-справжньому йому заздрив.
А сьогодні був один із тих днів, коли він нервував. Тому я поплескав його по плечу і сказав:
– Ну, друже, все буде супер.
Він подивився на мене отим своїм поглядом (вдячности), посміхнувся і сказав:
– Спасибі!
Починаючи свою промову, він відкашлявся і сказав:
– Момент отримання атестату – це добра нагода подякувати тим, хто допомагав нам його здобути протягом цих важких років; це – наші батьки, наші вчителі, наші брати і сестри, можливо, якийсь тренер… але передусім це – наші друзі.
Я зараз тут, аби сказати, що бути другом – це найкращий подарунок, який ти можеш комусь зробити.
– Розповім вам одну історію, – продовжив він.
(Я не міг повірити, коли мій друг розповідав історію про той день нашого знайомства).
– Тими вихідними я збирався накласти на себе руки, – сказав він.
Кайл розповів, як спорожнив свою шкільну шафку, щоб його мамі не довелося робити цього після його смерти, і як ніс свої речі додому.
Він подивився на мене глибоким поглядом і подарував мені посмішку.
– Дякувати Богу, мене врятували. Від непоправного вчинку мене врятував мій друг!
Натовп зашумів вигуками, коли красивий і популярний хлопець розповідав про свій момент слабкости. Я побачив, що його батьки вдячно дивляться на мене і посміхаються.
До цієї миті я не усвідомлював усієї глибини тої події.
Невідомий Автор
| Мораль: Ніколи не недооцінюй значення своїх дій. Навіть незначним вчинком ти можеш змінити життя людини. Для добра чи зла, Бог нам дав своє місце в житті, щоб ми могли впливати один на одного в той чи той спосіб.
Шукай Бога в інших. І пам’ятай: «Друзі – це ангели, які ставлять нас на ноги, коли наші крила забувають, як літати». |
