Притчі 
Колись жив у Петербурзі один добрий і благочестивий вельможа. Жив у палаці, мав безліч друзів. Але, на жаль, мав нещастя попасти в немилість государя; на нього возвели якийсь наклеп, віддали під суд і справа загрожувала в’язницею. Нещасний вельможа захворів і з горя зліг. Усі колишні друзі від нього відвернулися.
У цей час приїхав до Петербурга суворий подвижник Валаамського монастиря отець Назарій. Він був знайомий із нещасним вельможею і зайшов його утішити. Нещасна дружина хазяїна кинулася в ноги о. Назарію і благала:
– Помолися, отче, щоб справа мого чоловіка отримала добрий результат.
– Добре, – відповів старець, – звичайно потрібно молитися Господові; але необхідно попросити, щоб поклопоталися наближені до государя. Дайте мені трохи грошей, я попрошу їх замість вас.
Старцеві подали золото.
– Ні, – сказав він, – це не годиться. Чи немає мідних монет або дрібного срібла?
Подали те, що він просив. О. Назарій узяв гроші і пішов.
Пізно увечері він знову прийшов до вельможі і спокійно сказав:
– Усе, царські наближені обіцяли поклопотатися за вас; заспокойтеся і чекайте на радісні звістки.
І дійсно – старець ще сидів біля ліжка хворого, як той отримав звістку про благополучне закінчення справи. Радісна звістка благотворно подіяла на хворого. Вельможа почав дякувати старцеві і просив його сказати, хто з наближених до государя найбільше допоміг у його біді, за кого йому належить молитися і кому дякувати.
Тільки тут відкрилося, що о. Назарій ні в кого з наближених до государя не був. Замість цього він цілий день ходив вулицями міста і роздавав бідним гроші, узяті ним у вельможі.
– Отже, дякуйте Господу, – сказав на закінчення старець. – Він, Милосердний, послухав молитви убогих і поклав на серце доброму государеві ще раз переглянути вашу справу. Та не забувайте і вельмож Господніх – ваших благодійників, бідних і убогих. Їх молитва багато що може перед Престолом Божим!
Блаженний, хто дбає про вбогих і бідних, в день скорботи спасає його Господь. (Псалом 40:2)