Притчі Золоте правило допомагає в конкретній ситуації розпізнати доцільність виявлення правди тому, хто її вимагає.
КУДИ ВІДІЙШОВ ДІДУСЬ?
Лоран був восьмилітнім хлопчиною. Він задув вісім свічок на торті в день народження далеко від свого дому в Парижі.
Хлопчина гостював у дідуся і бабусі. Лоран дуже любив дідуся. Бо дідусь – це справді хтось важливий для нього!
Колись він був машиністом потяга, навіть такого, з якого клубочеться дим і лунає свист. Тепер у нього був великий сад, і він часто рибалив.
Дідусь завжди був ввічливий і веселий. Одного разу він заплакав. Це було тоді, коли його песик Кокі потрапив під машину. Вони разом поховали Кокі в глибині саду, під березою, де той любив спати. Дідусь пошепки сказав:
– Ще трохи і я б поставив хрест.
– Чому хрест? – запитав Лоран.
– Розпитай у тата, – буркнув дідусь.
Річ у тому, що вдома ніколи про це не говорили. Батьки Лорана зітхнули на повні груди, вдихаючи повітря свободи в травні 1968 року, і вважали, що не треба нав’язувати дитині те, що стосується сенсу життя. Мовляв, виросте – зробить свій вибір.
І ось у грудні в їхній маленькій паризькій квартирі задзвонив телефон. Мама взяла слухавку, вислухала і зблідла:
– З твоїм татом щось трапилося, – сказала вона чоловікові.
Батько негайно поїхав і повернувся через три дні, зовсім перемінившись. Тоді він пригорнув до себе сина й мовив поважним тоном:
– Лоране – ти маленький чоловік – так казав дідусь. Ти знаєш, дідусь відійшов; ми вже його не побачимо. Його серце, яке нас любило, яке любило тебе, Лоране, перестало битися.
– А куди дідусь відійшов? – запитав хлопчик зі сльозами на очах.
Тато продовжував, не відповідаючи на його запитання:
– Слухайся бабцю, їй дуже важко.
Повертаючись зі школи, Лоран зустрів свого приятеля Жака. Вони нічого не приховували один від одного. Жак утішив його; він знав, що це таке, адже його бабуся померла роком раніше. Він бачив усе, навіть був на цвинтарі. Коли Лоран дізнався, що тіло кладуть в землю, то скрикнув:
– Як Кокі!
– Не зовсім, – пояснив Жак, – твій дідусь не в землі, він на небі, з Ісусом.
– А хто такий Ісус?
Жак оторопів від здивування:
– Нічого собі! То ти не знаєш!
Мама Жака навчала його закону Божого.
– Це не моя вина, – зітхнув Лоран, – мені ж нічого не говорять.
Увечері при столі, під кінець мовчазної й трохи сумної вечері, Лоран заявив ясно і твердо:
– Я знаю, куди відійшов дідусь, він на небі. – І після недовгої мовчанки додав: – З Ісусом.
Батько, здивований цими несподіваними словами, розгубився. Віг зробив знак дружині і пішов геть.
– Підійди, мій дорогий, – лагідно сказала мама.
Він притулився до неї.
– Хто тобі сказав це все?
– Жак. Він у цьому впевнений; а йому розповіла про це мама і все йому пояснила.
Раптом дитина подивилася мамі в очі поглядом, який не терплять дорослі.
– Ти також, мамо, віриш, що він у небі?
– Так, вірю.
– А тато також знає, де дідусь?
– Так, твій тато знає про це.
Запанувала тиша, дитина відсунулася від мами, сумно поглянула на неї і сказала якимось дивним голосом:
– А чому ви мені цього не сказали?
Ця правдива історія мала добрий кінець. Дві мами зустрілися. Тепер Лоран ходить до недільної школи і може ставити будь-які запитання. Він уже не вважає, що життя, яким красивим би не було, закінчується в ямі.
